УДК 37.037
ББК 74.200.585.4
ІСТОРІЯ СУХОЇ ГОМІЛЬШІ: ВІД ВЕЛИКОЇ ФОРТЕЦІ ДО НАЙМЕНШОГО СЕЛА
Село Суха Гомільша знаходиться на правому березі річки Гомільша яка за 2 км впадає в Сіверський Донець і є його правою притокою. Це село цікаве не тільки через знаходження в природоохоронній зоні, але й насамперед через свою вікову історію. Засноване 1618 року. Біля села знаходиться городище, три поселення та могильник, що відноситься до мішаного слов'яно-тюркського поселення VІІІ–Х століть. Це унікальний комплекс, в якому вдалося виявити залишки середньовічних оборонних стін, помешкання та 140 поховальних споруд з величезною кількістю речей. За часів Київської Русі цими землями ходив князь Ігор. 1185 року Військо Ігоря йшло Муравським шляхом. Зручною переправою в цьому районі був тоді брід між селами Черкаський та Нижній Бишкин.
Рис. 1. Суха Гомільша та розташування городища на карті (з сайту «Дали зовут»)
У 1982–1985 роках на території відомого городища Салтівської культури біля с. Суха Гомільша під керівництвом професора Харківського державного університету В. К. Міхеєва було розкопано курган Зрубної культури. Хронологічні рамки цих поховань визначаються ХІV–ХІІІ ст. до нашої ери. Усього під курганом знайдено 23 ліплених посудини та 19 поховань скіфської епохи та Зрубної культури. Такі ж залишки культур знайдені і в урочищі Гомільшанські дачі в заплаві річки Гомільшанки. Племена цієї культури вміли видобувати метал та виготовляти з нього вироби. Озброєні новітніми технологіями видобутку та кування металу, зрубники (кіммерійці за визначенням Б. А. Шрамка) стали грізним та войовничим племенем. Коли грізні племена кіммерійців покинули нашу землю і пішли на південь, територія городища стала новою батьківщиною для іраномовного племені скіфів. Нині на території колишнього Зміївського району відомо 4 городища, 4 курганні могильники і 14 селищ цього періоду. Вчені-археологи відзначають змішаний слов’яно-ірано- тюркський характер населення Сухогомільшанського городища. Відомий археолог В. С. Аксьонов стверджує, що при виникненні цього городища поруч з місцевим населенням були і вихідці зі степових районів півдня Європи тюрксько-угорського походження. З XI ст. сюди проникли тюркомовні кипчаки (половці).
Рис. 2. Сухогомільшанське городище (сучасний вигляд)
Місцезнаходження городища Суха Гомільша і відомості про його укріплення позначені ще в «Книге Большому Чертежу» (1627): «А ниже Зміева городища рѣчка Гомольша, а на Гомольшѣ городище Каменное, отъ Зміева верстъ съ 10, лѣсомъ подлѣ Донца». Городище розташоване між Панською балкою, по якій протікав струмок Суха Гомільша, і Княжим яром. За часів існування городища як поселення, його стіни височіли над навколишньою місцевістю. Навіть у XVII ст. стіни городища вважалися важливим військово-стратегічним пунктом для козацтва. На той час ще можна було побачити фортецю із залишками кам'яних стін.
Поруч з фортецею знайдено могильник, із золотими та бронзовими речами хозарського типу. За часів монголо-татарської навали наші землі стали «Диким полем». Казкові природні багатства Дикого поля створили сприятливі умови для відродження краю. У XV столітті тут виникають сторожові пункти.
Стіни на городищі проіснували до 1875 року, а потім їх було розібрано місцевими жителями для своїх потреб. На сьогоднішній день про існування стін свідчать лише невеликі підвищення з розсипів місцевого піщаника, що видобувався в Дяковому яру поруч з городищем. Городище було оточене глибоким ровом і земляним валом. Вони були збудовані ще в скіфську добу. Фортеця була укріплена кам’яними стінами товщиною до 4 метрів. Поблизу городища на високому плато між Княжим і Дяковим ярами було розташоване селище.
Археологічні знахідки свідчать, що головними галузями господарства жителів Сухої Гомільші у ті часи було землеробство та скотарство. Землеробство було орним, основною тяговою силою були воли. Для земляних робіт використовували мотики, заступи, сокири. Основні зернові культури – пшениця, ячмінь, просо і жито. Урожай збирали серпами. Крім землеробства місцеві жителі займались городництвом, баштанництвом, виноградством, рибальством. Обробляли вовну, дерево, камінь, кістки. Знали металургію, обробляли чорні та кольорові метали.
У 30-ті роки XX століття у с. Суха Гомільша було організовано колгосп «Червоний прапор». У роки Великої Вітчизняної війни село Суха Гомільша було зоною дій партизанського загону № 65 (командир Я. А. Брехунець). Мешканці села пережили дві нацистські окупації: з 25 жовтня 1941 по 12 травня 1942 і з 22 травня 1942 по 17 серпня 1943 року.
Рис. 3. Пам'ятник на братському похованні (© Анатолій Пашков, 2010)
Рис. 4. Заброшена хата у Сухій Гомільші
На сьогоднішній день с. Суха Гомільша – одне з найменших населених пунктів колишнього Змїївського району з населенням усього 10 чоловік. З 2004 року територія села входить до Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Рис. 5. Суха Гомільша на карті НПП «Гомільшанські ліси»
Посилання на цю статтю:
Історія Сухої Гомільші: від великої фортеці до найменшого села // История Змиевского края. Змиев. 12.06.2021. URL: https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-429
Джерело:
Краєзнавчі шляхи Слобожанщини: Збірник інформаційно-методичних матеріалів. Х. 2019. Вип. ХІІ. С. 21–23.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Історія Сухої Гомільші: від великої фортеці до найменшого села // История Змиевского края. 12.06.2021. URL: https://colovrat.org/publ/1-1-0-429 (дата обращения: 22.12.2024).
Похожие статьи: