Бій у Черкаського Бишкина

Publ ID: 1622581591-421

УДК 37.037
ББК 74.200.585.4

БІЙ У ЧЕРКАСЬКОГО БИШКИНА

Події біля невеличкого села Черкаський Бишкин вписали ще одну трагічну та, водночас, героїчну сторінку в історію Великої Вітчизняної війни, хоча бій на переправі через Сіверський Донець біля с. Черкаський Бишкин, який відбувся 8–9 березня 1942 року, не увійшов до її літопису. Тут, на околиці села, зайняв позиції 1153-й полк 343-ї стрілецької дивізії під командуванням Г. Л. Панфілова. Переправу через Сіверський Донець утримувати 17 добровольців, які стояли насмерть, захищаючи цей клаптик землі. Проти 17-ти найсміливіших воїнів, на чолі з лейтенантом Д. Т. Дохленком, фашисти кинули дві роти піхоти та 30 танків. Кулемет в руках лейтенанта бив без промаху і атаки фашистів захлиналися одна за другою. У бійців не було гармат і найвідчайдушні поповзли проти танків з гранатами та пляшками із запалювальною сумішшю. Першу групу очолив лейтенант Федір Босенко. Разом з ним кинулися під ворожі танки заступник політрука Федір Поля, старший сержант Григорій Махров, сержант Микола Сурін, бійці Микола Кожухов, Павло Козлов, Микола Мосін. Лейтенант Дмитро Дохленко смертельними чергами відтинав піхоту від танків. Всі група лейтенанта Босенка загинула, але 4 фашистських танки навіки заклякли на околиці села. Трохи оговтавшись, гітлерівці знов посунули на бійців. Тепер проти танків пішов сам лейтенант Дмитро Дохленко з Олександром Корняковим, Степаном Шевцовим та Володимиром Ільковим. За кулемет ліг молодший лейтенант Олексій Семенов. Смертельно поранений, поглянувши на тих, хто ще продовжував бій, він хрипко сказав: «Покажіть фашистам, як уміють стояти наші...». В цьому бою також загинули Микола Зятник, Володимир Рошак, Самуїл Бельфер, Василь Калінін та Василь (Садовников. Рвучись на Донбас фашисти скаженіли. Втративши 8 танків та більше сотні солдатів вони так і не змогли переступити цей рубіж. Бій під Черкаським Бишкинем був ще одним проявом масового героїзму народу у боротьбі із загарбниками. За цей подвиг на всіх бійців подані були документи на нагородження, але поки вони надійшли до командування, Харків все ж таки довелося здати і, вірогідно, нагороджувати бійців було вирішено недоцільним. Як дань пам’яті по загиблим воїнам, 6 березня 2006 року на місці страшного бою було відкрито меморіальний комплекс.