УДК 929 (477.54)
ББК 92.0+63.3 (4Укр-4Хар-5)
Борис Костянтинович Білодід
______________________
© Г. М. Петровська
Зміївське наукове краєзнавче товариство
Білодід Борис Костянтинович народився 24 липня 1915 р. в Кіровоградській області, Онуфріївський район, с. Успенка.
В сім’ї багатодітних батьків (10 дітей), четверо дітей отримали професію вчителя української мови та літератури. Із них є професори, академіки, кандидати наук, директори. Самого Бориса Костянтиновича в 16 років призначили директором Скрипаївської восьмирічки (у 1932 р.), а згодом праця в районному відділі освіти. В 1941–1946 рр. служив в піхоті у званні старшини. Визволяв Одесу, Миколаїв.
Після Великої Вітчизняної війни працював в редакції районної газети, завучем у школі с. Замостя та в харківській школі № 51 для дітей із порушенням мови. Отримав звання «Відмінник народної освіти УРСР» і «Відмінник народної освіти СРСР». Власні вірші друкував в газеті «Мужество» (випуски від 29 вересня 1945 та 9 травня 1980).
Мав чудовий артистичний голос та талант до малювання. З глибин народного життя вийшли його дивовижні пейзажі.
Білодід Б. К. «Полудень літа»
Вітер часу не остудив білодідовські полотна, вогнем душі жаріють вони і сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагучо й неповторно лягли на полотно перші мазки. Його любов до Батьківщини – це любов на все життя. Батьківщина для нього – мати, святиня, вона дає йому крила й снагу, глибин роздумів і художні барви, у відданості їй – синівське щастя його, і сила, і честь.
Багато він ще міг би створити і скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими непройденими верстами. Його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до Батьківщини і сьогодні вітає життя.
Картини Б. К. Білодіда експонувались у Зміївському краєзнавчому музеї: «Пори року», «Зима», «Весна», «Літо», «Осінь», «Україні», «Поле», «А я у гай ходила», «Берізки».
Білодіду Б. К. присвячується. Спогади знайомого
Борис Костянтинович в згадці знайомого
І вчитель, і воїн, художник, співак
Хай не пережив свого брата відомого,
Успінку село пам’ятав неборак.
Там мати співала йому колискову,
А виріс, по світу юнак мандрував,
За щастям придибавши аж до Змійова,
Тут дівчині серце своє дарував.
Дружиною стала йому Настасія,
Навчала дітей Зміївської С. Ш.,
Двох доньок їм вітер кохання навіяв,
А вік промайнув – відлетіла душа.
І гірко, і прикро тепер визнавати
Всю гідність того, кого з нами нема,
Та бібліотека ще дбає, як мати,
Бо в дітях наснагу митців підійма.
Він з нами сьогодні. В художньому колі
Висить дуже схожий на нього патрет,
Написаний вдало Михайлом Кільколих,
Хто іншим – наставник і авторитет.
Твої, Білодіде, художні роботи
Народжують в серці живе почуття
Подяки за всі твої творчі турботи,
За все недаремно прожите життя.
Я хлопцем малим його бачив на сцені,
В «Наталці-Полтавці» він грав за Петра,
Лунав його тенор у хорі пісеннім
І згадка про нього для нас не вмира.
Він був і редактором, кажуть, газети,
Де ніс поетичного слова красу,
До творів художніх він склав ще й куплети
І радість від цього я в серці несу.
Хай діти й онуки пишаються гідно
За спадщину наших батьків і дідів.
Живе Україна, крокує побідно,
Бо має таких невмирущих синів.
Вересень 1995 р., Ю. В. Грабілін
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Петровська Г. М. Борис Костянтинович Білодід // История Змиевского края. 02.12.2025. URL: https://colovrat.org/publ/8-1-0-525 (дата обращения: 03.12.2025).
Похожие статьи: