DOI: 10.5281/zenodo.7382803
УДК 93/94 (477.54)
ББК Т63.3 (4Укр-4Хар-2)
СЕЛО ВИСОЧИНІВКА (ПРОЛЕТАРСЬКЕ) ВІД КАМ'ЯНОЇ ДОБИ ДО ПОЧАТКУ XX-го СТОЛІТТЯ
_______________
© Ю. А. Коловрат
На території Зміївщини є декілька сіл, які за давністю свого походження можуть позмагатися з Вічним містом – Римом. Одним з таких сіл є Пролетарське (до 1950-х років – Височинівка).
Згідно з даними археології, перші поселення виникли тут ще за часів неоліту. Неподалік від села, на правому березі Мжі, було знайдено багатошарове поселення, що відноситься до епохи неоліту, а також до катакомбної, зру́бної, бондари́хінської та че́рняхівської археологічних культур. За своєю типологією археологічні знахідки неолітичної доби відносяться до культури ямково-гребінцевої кераміки [8, с. 78, 148].
В 1976 році на північно-західній околиці села видатним харківським вченим Ю. В. Буйновим було відкрито поселення бондарихінської культури [8, с. 78]. Племена бондарихінців, що за часів бронзової доби мешкали у Пролетарському, збудували тут ціле городище. Як вказує археологічний матеріал, виникло воно на пізньому етапі розвитку бондарихінської культури [1, с. 224–225; 6].
Треба відмітити, що правобережжя Мжі у добу давнини було дуже рясно заселене. У 1984 році, під час проведення експедиції Харківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, правий берег Мжі був обстежений від села Пролетарського до села Лугового. Тут було знайдено 10 пам’ятників з відкладеннями часів бондарихінської та черняхівської культур. Серед цих пам’ятників виявлено два скіфських городища [1, с. 225].
Таким чином, ми бачимо, що за часів кам’яного віку та давнини на території Пролетарського, а також поблизу нього мешкали племена-носії ямково-гребінцевої кераміки, катакомбної, зру́бної, бондари́хінської, та че́рняхівської археологічних культур. Мешкали тут і племена лісостепових скіфів.
Відомостей про заселення території Пролетарського у добу Середньовіччя ми, наразі, не маємо.
* * *
Новий етап життя Пролетарського розпочався в середині XVII-го століття, у зв’язку з руським (українсько-російським) заселенням Слобожанщини, і Зміївщини, зокрема.
У 1780 році було створено Харківське намісництво, яке поділялося на провінції. У складі Ізюмської провінції перебувало Балаклійське комісарство, землі якого роздавалися у поміщицьке володіння служилим людям. В «Описах Харківського намісництва кінця XVIII століття» подано перелік володарських земель Балаклійського комісарства. Серед назв наведених сіл є й Височинівка, яке належало колезькому асесору Ковалевському та підпрапорному Височину [4, с. 142]. З повною впевненістю можемо припустити, що саме цьому останньому і завдячує село своєю первісною назвою – Височинівка.
Після адміністративно-територіальної реформи 1836 року село Височинівка відносилося до Зміївського повіту Харківської губернії.
Серед визначних пам’яток Височинівки цього часу слід пригадати одну з повітових ярмарок, яка щорічно проводилася в селі 25 березня [5].
Головною ж гордістю і красою села, про яку слід сказати окремо, був Височинівський монастир. Цей монастир знаходився у підпорядкуванні Зміївської Соборної церкви Святої Трійці. В археографічній збірці "Старинные города Харьковщины. Змиев” повідомляється, що ця Соборна церква володіла селом Височинівкою і хуторами Водяківкою <Так у тексті. – Прим. авт.>, Лаврівкою та Чемужівкою [7, с. 35]. Видатний зміївський краєзнавець А. І. Криштопа у своєму рукописі повідомляє, що Височинівський монастир володів "колосальними земельними, сінокісними та лісовими масивами”, мав у своєму розпорядженні "ріки й озера, млини, солеварні, броварні, медоварні, сукновальні та т. ін.” [3, с. 21].
До речі, один з млинів, якими володів монастир, знаходився тут же, на березі Мжі, на мосту, що зв’язував Височинівку з Чемужівкою. Неподалік від млина була розташована гребля, яка підтримувала в річці постійний рівень води [2, с. 7]. На жаль, цей млин не зберігся.
Становище монастиря різко змінилося після Лютневої революції 1917 року. Монастирські землі були розкрадені малоземельними селянами. Збройний заколот більшовицької партії та Громадянська війна 1917–1923 рр., що розгорнулася слід за ним, також сприяли розоренню монастиря. 20 січня 1918 року Рада народних комісарів видала Декрет "Про свободу сумління, церковних та релігійних общин”, що стало сигналом до грабунку церков та монастирів. Після розгрому більшовиками Збройних сил Півдня Росії (денікінців) восени 1919 року, Височинівський монастир припинив своє існування [3, с. 21]. Частину його приміщень було зруйновано, частину передано до колгоспного плодопитомника.
Так розпочалося для Височинівки ХХ століття. А попереду ще будуть Голодомор 1932–1933 рр., Велика Вітчизняна війна 1941–1945 рр., перейменування Височинівки у Пролетарське та багато іншого.
ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА
- Воловик С. И. Исследования в бассейне Мжи // Археологические открытия 1984 года / Отв. ред. В. П. Шилов. – М.: Наука, 1986. – С. 224 – 225.
- Єрьомін Г. Зміїв. Водяні млини на річці Мжі // Вісті Зміївщини. – 2001. – 6 січня.
- Криштопа А. И. Змиево городище: Экскурс в историю родного края. – Змиев, 1956. – 123 с. – Деп. в Змиевской районной библиотеке, 1956.
- Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.: Описово-статистичні джерела / АН УРСР. Археографічна комісія та ін. Упор. В. О. Пірко, О. І. Гуржій; редкол. П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1991.
- Саяний М. Найбільші відкриття – попереду // Вісті Зміївщини.
- Саяний М., Рябченко О. Зміївщина: ера використання бронзи // Зміївський кур'єр. – 1995. – січень. – № 2 (40).
- Старинные города Харьковщины. Змиев. – Х.: ГАХО, Совет хар. обл. орг. Укр. общ. охраны памятников истории и культуры, 1992. – С. 35.
- Шрамко Б. А. Справочник по археологии Украины: Харьковская область / Б. А. Шрамко, В. К. Михеев, Л. П. Грубник-Буйнова. – К.: Наукова думка, 1977.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Село Височинівка (Пролетарське) від кам'яної доби до початку ХХ століття // История Змиевского края. 23.07.2008. URL: https://colovrat.org/publ/1-1-0-3 (дата обращения: 21.12.2024). DOI: 10.5281/zenodo.7382803
Похожие статьи: