УДК 93/94 (477.54)
ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)
Закінчення. Читати початок.
ТАРАНІВКА (ЗАКІНЧЕННЯ)
_______________________
© Л. Г. Гольдфарб, І. М. Войнарівський, І. Н. Ельштейн, П. Ю. Котлов
Після XV з’їзду ВКП(б) партійна організація очолила рух трудящих селян за колективізацію сільського господарства. Вона регулярно проводила наради жителів окремих вулиць, на яких обговорювались питання організації колективної праці.
На партзборах 31 березня 1928 року було схвалено проведення таких нарад і запропоновано всім комуністам і комсомольцям взяти активну участь в організації колективних господарств.
В 1927—1928 рр. у селі було створено скотарсько-молочарське та сільськогосподарське кредитне товариства. У 1929 році на базі кредитного товариства почала діяти сільськогосподарська артіль «Перше травня», що об’єднала 52 селянські господарства (221 чол.). Від товариства до артілі перейшло 3 трактори, двигун. Селяни усуспільнили своїх 26 коней, 144 га землі. Тоді ж було створено і ТСОЗи «Червоний лан» (21 господарство) та «Червоний орач» (26 господарств).
У 1930 році «Червоний лан» об’єднував уже 58 господарств, «Червоний орач» — 46. В цьому ж році ТСОЗи було перетворено у сільгоспартілі з присвоєнням їм нових назв — «Правда Зміївщини» і «Прапор врожаю». На 1932 рік в Таранівці суцільну колективізацію в основному було завершено. У селі утворилися промислові артілі, що об’єднували ремісників. На 1928 рік налічувалось 70 теслярів, 28 шевців, 12 кравців, 11 колесників, 7 бондарів, 4 ковалі, 5 столярів.
Куркулі всіма силами чинили опір кооперуванню. Вони палили хліб артілі, вбили одного з організаторів колгоспів — комсомольця Трохима Кривка. На базі суцільної колективізації було ліквідовано куркульські господарства Комира, Шуліки та інших. їх інвентар, худобу, землю передали колгоспам.
Таранівська партійна організація приділяла неослабну увагу організаційно-господарському зміцненню колгоспів. У квітні 1930 року при райвиконкомі стали діяти курси навчання колгоспних кадрів. Вони підготували 48 голів і членів правлінь кооперативів, 16 рахівників, 17 рільників та 19 табельників1.
Парторганізація виховувала у колгоспників нове, комуністичне ставлення до праці. Між артілями Таранівського і Старовірівського районів розгорнулося соціалістичне змагання за краще проведення весняної сівби 1930 року. В цьому змаганні одне з перших місць зайняв таранівський колгосп «Перше травня». План посіву було виконано на 120 процентів.
Внаслідок колективного господарювання значно поліпшився добробут таранівців. Уже в 1934 році кожен член артілі одержав на трудодень понад 4 кг зерна і 35 коп. грішми. В 1936 році держава виділила колгоспам кредити для придбання корів; партійна організація села домоглася того, що всі колгоспники мали корів.
У зв’язку з ліквідацією Таранівського району і висуванням комуністів на роботу до Змієва тощо, зменшився склад територіальної партійної організації. У 1936 році в ній було 8 комуністів. Однак вже через рік вона поповнилась за рахунок кращих людей колгоспів — І. Г. Заварзи, Ф. К. Столбиря та інших. З передових колгоспників утворилась група співчуваючих. Чимало уваги приділялося підвищенню політичного і загальноосвітнього рівня комуністів. В селі функціонувала школа партійного навчання, в якій разом з вивченням історії партії викладаються загальноосвітні дисципліни. У школі, крім членів ВКП(б), навчалися і співчуваючі.
Підвищення теоретичного рівня комуністів сприяло ширшому розгортанню серед колгоспників партійно-масової роботи. Всі комуністи, чимало співчуваючих і комсомольців були агітаторами. Лише протягом чотирьох місяців 1937 року в бригадах колгоспів було проведено 68 зборів, на яких роз’яснювалися рішення партії та уряду, обговорювалися питання розвитку соціалістичного змагання тощо. У зборах взяло участь 1220 чол. Агітатори за цей час провели 104 читки газет і бесід, на яких було 1070 колгоспників.
Завдяки поліпшенню партійно-масової і організаційної роботи більш дійовим стало соціалістичне змагання. У березні 1937 року бюро Зміївського райкому партії відзначало, що в таранівському колгоспі «Правда Зміївщини» широко розгорнуто змагання між ланками, бригадами, взято конкретні зобов’язання, спрямовані на підвищення врожайності. Здійснення їх часто перевіряється, висвітлюється у стінній пресі, що сприяє росту колгоспного виробництва.
В цей час, за прикладом робітників промисловості, у таранівських колгоспах розвивається стахановський рух. У 1936 році 45 передовиків добилися високих показників у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тваринництва.
З метою зміцнення партійного керівництва замість сільської територіальної партійної організації у травні 1939 року було створено колгоспні. Парторганізація стала діяти також при середній школі, а при сільпо — кандидатська група.
Лави членів партії зростали. В наступному році в усіх трьох колгоспах вже існували первинні парторганізації, а кандидатську групу сільпо було перетворено на первинну партійну організацію. Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни у Таранівці діяло 5 парторганізацій. їх очолювали: в колгоспах «Правда Зміївщини» — П. Є. Доценко, «Перше травня» — Я. Я. Євстратов, «Прапор врожаю» — Г. Ф. Омельченко, шкільну — І. Я. Хорунжий, в сільпо — Я. Т. Серебряников.
Під керівництвом колгоспних парторганізацій ширше розгортається стахановський рух. Особлива увага приділялася поширенню передового досвіду. Для цього було організовано міжколгоспний обмін досвідом. Врожайність зернових культур, овочів, продуктивність тваринництва в колгоспах значно перевищила показники одноосібного селянського господарства до масової колективізації.
У 1940 році колгоспи села одержали в середньому з гектара по 18 цнт зерна, по 14 — соняшнику, .близько 125 цнт картоплі, надій молока від корови становив 1400—1600 кілограмів.
Колгоспи в 1941 році відмінно підготувалися і провели весняну сівбу.
Водночас із соціалістичним перетворенням господарства таранівці добилися успіхів у галузі культурного життя. Велика увага приділялась ліквідації ганебної спадщини царизму — неписьменності. У 1926 році в селі ще налічувалося 64,5 проц. неписьменного населення. Для ліквідації неписьменності при сільраді була створена комісія, яка й провела відповідну роботу. У 1929 році в селі вже працювало 70 культармійців. Неписьменність в основному було ліквідовано в 1933 році, а через три роки покінчили і з малописьменністю.
Особливо швидкими темпами розвивалася шкільна освіта. Всі діти в Таранівці вчилися. Глибоко поважали таранівці вчителів — Гапчинську, Сергієвського, Стрільбицьку, директора середньої школи Жосана. Активну громадську діяльність на селі вели комсомольці — учні старших класів середньої школи В. Гайдамака (нині кандидат технічних наук, завідуючий кафедрою машинобудування Харківського політехнічного інституту), І. Омельченко (загинув у боях за Ленінград), М. Криворучко та багато інших. Комсомольська організація школи налічувала в 1939 році понад 50 юнаків і дівчат.
Поліпшилась і справа охорони здоров’я. На початку 1941 року в Таранівці діяла лікарня, очолювана хірургом С. П. Шевелем.
3 перших же днів війни багато таранівців стало до лав Радянської Армії. На робочих місцях їх замінили старики, які раніше пішли на відпочинок, жінки та підлітки. Таранівці дружно взялися за збирання багатого врожаю. В колгоспі «Прапор врожаю» відмінно працювала перша бригада, до 20 серпня вона зібрала зернові з 125 га, перевиконавши планове завдання. На збиранні врожаю відзначились 70-річні брати Т. Я. і А. Я. Ткаченки, старі колгоспники X. С. Котевник, В. О. Федорченко та інші 3. Коли фронт став наближатись до Харківщини, таранівці взяли участь у спорудженні оборонних рубежів у районі Мерефи і Островерхівки.
Сама Таранівка стала місцем запеклих боїв з фашистськими загарбниками. Фашисти зайняли село 20 жовтня 1941 року. Жахливим було життя таранівців під час окупації. Фашисти розстріляли і закатували 143 жителі села, 286 — насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Таранівці піднялись на боротьбу з окупантами. У жовтні 1941 року Зміївський райком КП України створив партизанський загін № 65 на чолі з комуністом Я. А. Брехунцем. До складу загону ввійшли жителі Таранівки та навколишніх сіл. Умови бойових дій були надзвичайно складні. Адже неподалік від баз загону проходила лінія фронту, район був насичений фашистськими військами. Та незважаючи на це, партизанський загін розгорнув діяльну роботу по організації диверсійних актів. Партизани замінували шляхи між Змієвим і Таранівкою і між Таранівкою та Олексіївною. Вже в листопаді 1941 року на партизанських мінах підірвалося 12 ворожих автомашин з вантажем. В грудні 1941 року та січні 1942 року партизани пошкодили 45 км телефонних ліній (між Таранівкою і Безналівкою та іншими населеними пунктами). А 29 грудня 1941 року було зірвано залізничне полотно між станціями Таранівка і Безпалівка, на тривалий час порушено рух по залізниці.
Взимку 1941—42 року, коли частини Червоної Армії розгорнули наступальні дії, партизани загону № 65 активізували свою діяльність.
У травні 1942 року, беручи разом з регулярними частинами участь у боротьбі проти фашистів, партизанський загін зазнав великих втрат. Загинув і командир загону Я. А. Брехунець. Після цього загін припинив своє існування, його бійці влилися до лав Червоної Армії.
За роки війни Таранівка тричі була окупована фашистами. У травні 1942 року війська Південно-Західного фронту проводили Ізюмсько-Барвінківську наступальну операцію, в результаті якої на деякий час було визволено ряд міст і сіл Харківщини. Таранівку визволили 17 травня, але 24 травня гітлерівці знову захопили село.
Взимку 1943 року розгорнулися нові наступальні операції наших частин. На Харківському напрямі вони оволоділи Харковом, рядом міст і сіл області. 13 лютого цього року Таранівку було визволено х. Оборону в районі села зайняв 78-й стрілецький полк 25-ї гвардійської Червонопрапорної дивізії. Він був однією з груп прикриття, зосереджених на магістралях, які вели до Харкова, щоб дати можливість нашим з’єднанням відірватися від противника і тим самим зірвати план оточення, за яким гітлерівці хотіли створити на Харківщині «німецький Сталінград». На цій ділянці фронту фашисти мали велику перевагу в живій силі і техніці. З березня розвідка виявила значну кількість танків, самоходок, бронемашин та піхоти, що рухались у напрямку Таранівки. Це наступали дві есесівські танкові дивізії з доданими їм піхотними частинами.
Лише 230 солдатів налічувалось у радянському полку. Його підтримували батарея протитанкових 76-міліметрових гармат та кілька танків. Для захисту залізничного переїзду поблизу Безпалівки (на околиці Таранівки) було висунуто перший взвод восьмої роти під командуванням лейтенанта П. М. Іїїироніна. 25 чол. захищали переїзд. Мирні люди вчитель історії П. М. Широнін, робітник О. М. Тюрін, колгоспники М. І. Суботін, В. Д. Танцюренко, С. В. Нечипуренко та ін. стояли на смерть. Героїчною обороною Таранівки широнінці вписали одну з найяскравіших сторінок в історію боротьби нашого народу проти німецько-фашистських загарбників.
Бій почався похмурим ранком 3 березня 1943 року. Спочатку над окопами гвардійців з’явився літак-розвідник, а через півгодини німецькі бомбардувальники почали скидати свій смертоносний вантаж на Таранівку та станцію Безпалівку, зокрема на окопи взводу. Не встиг стихнути гул авіаційних моторів, як на гвардійців пішли 20 танків, 2 самохідні гармати, 15 бронемашин в супроводі автоматників. Фашисти сподівалися, що авіація розчистила для них шлях, знищила в окопах все живе.
Колишній тульський зброяр О. М. Тюрін славився як кращий навідник полку. Від його пострілів запалав один танк, потім другий. Розпалені боєм, гвардійці не помітили, як поза залізничним насипом зайшла у тил взводу самохідна гармата і помчала повним ходом до окопів. Її помітив комуніст А. А. Скворцов. Він кинувся напереріз машині та пробігши кілька десятків метрів, упав, підкошений кулеметною чергою. Обливаючись кров’ю, стискуючи у правиці зв’язку гранат, він вперто повз вперед. Герой загинув під гусеницями гармати, але підірвав її.
Загинув під ворожим танком, підірвавши його зв’язкою гранат, і комуніст гвардії сержант В. С. Грудинін.
Вороги повернули назад, втративши чотири танки, самоходку, залишивши на полі багато трупів автоматників. Поріділи і ряди гвардійців. Поранений П. М. Широнін продовжував керувати боєм.
Знову й знову кидаються в атаку знавіснілі фашисти. Вони зрозуміли, що перед ними невеличкий заслін, купка людей, і прагнули подавити їх бронею, чисельною перевагою. Подвиги Скворцова і Грудиніна повторюють старший сержант О. П. Болтушкін і солдат П. Т. Шкодін.
Група танків обійшла окопи з флангу. Напереріз їм побігли сержант О. І. Сухій, рядові Я. Д. Злобін, С. П. Фаджеєв та І. М. Чертенко. Вони загинули, але підбили ворожі машини. Ось упали скошені кулеметною чергою двоє наших бійців. Це стріляв з близької відстані підбитий німецький танк. Старший сержант І. Г. Вернигоренко вирішив знешкодити його. Вискочивши з окопу, він миттю опинився поблизу танка і, схопивши уламок розбитої гусениці, сильно вдарив ним по стволу кулемета. Вогонь припинився. Атака гітлерівців захлинулася. Вони відступили, залишивши ще кілька підбитих танків, самохідну гармату; поле було вкрите трупами ворожих солдатів і офіцерів. Та мало лишилося в живих і радянських гвардійців.
Під час наступної атаки кілька ворожих танків обійшли позиції взводу. Снаряд, що розірвався поблизу, контузив і відкинув навідника О. М. Тюріна та бійця І. П. Букаєва. Командир гармати, комуніст С. В. Нечипуренко, залишившись сам, поранений, вів вогонь. Напереріз фашистським танкам кинулися рядові П. А. Гертман, І. П. Візгалін і В. Л. Ісхаков. Вони загинули, підірвавши танки. Із зв’язкою гранат кинувся під танк боєць В. М. Павлов. До останнього подиху відбивали атаки фашистських танків і піхоти сержанти М. І. Кир’янов, І. В. Сєдих, рядові О. І. Крайко, I. M. Силаев, М. І. Суботін, В. Д. Танцюренко. Поки не втратив свідомість від кількох важких поранень, продовжував вести вогонь, відрізаючи ворожу піхоту від танків, О. Ф. Торопов.
Після наступної атаки німців боєздатними залишились тільки три гвардійці, але взвод діяв. Вів вогонь по піхоті та танках лейтенант Широнін, поки не був втретє поранений і завалений стінкою командного пункту, що впала від вибуху.
Залишки фашистських танків і піхоти відходили.
Перед позиціями взводу Широніна залишилося підбитими і спаленими 13 танків, 2 самохідні гармати, бронемашина та понад 100 трупів гітлерівців. Три з половиною години тривав нерівний бій 25 гвардійців із озвірілими, закованими у броню, численними ворогами.
Батьківщина високо оцінила подвиг своїх синів. Усім 25 гвардійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В тому пам’ятному бою смертю героїв загинуло 19 широнінців, 6 воїнів було тяжко поранено. Четверо з них — командир П. М. Широнін, І. Г. Вернигоренко, І. П. Букаєв та О. М. Тюрін — після війни повернулися до мирної праці. С. В. Нечипуренко загинув у 1944 році під час бою, О. Ф. Торопов — у 1946 році при виконанні службових обов’язків.
Четверо героїв, що лишилися живими, час від часу навідуються до Таранівки, де поховано їхніх бойових друзів. Як рідних зустрічають жителі села своїх захисників.
Основні сили гвардійського полку вели бої в самій Таранівці з есесівцями, що рвалися до Харкова. Церкву, де засіли радянські автоматники, гітлерівці атакували раз у раз. Ріділи ряди захисників. Та ось до них прибула допомога з резервного батальйону.
Атаки було відбито.
Стоячи на смерть, 78-й гвардійський полк відбивав атаки німців ще 5 днів. У боях за Таранівку відзначилася рота старшого лейтенанта С. Н. Дейнеки, учасника боїв на Халхін-Голі.
Його воїни знищили бронетранспортер, танк, до 120 фашистів. Оборону наших бійців у Таранівці успішно підтримували танкісти. Мужність і відвагу виявив молодший лейтенант В. П. Дроздов; потрапивши із своїм танком у тил ворога, він знищив кілька десятків фашистів. П’ять днів оборонявся біля церкви екіпаж харків’янина лейтенанта Н. Ф. Садовського.
За час, протягом якого таранівська та інші групи прикриття стримували шалений натиск фашистів, була ліквідована загроза оточення.
26 серпня 1943 року радянські частини, зламавши впертий опір ворога, визволили Таранівку.
Свято шанують жителі села пам’ять воїнів, що загинули в боях за Таранівку. В центрі села закладено парк «Дружба» на честь бійців різних національностей, які захищали Таранівку. Тут же встановлено скульптурний пам’ятник загиблим воїнам. У братській могилі поблизу школи поховано 19 гвардійців-широнінців, підполковника М. Ф. Савоновича, лейтенанта Н. Ф. Федорова, рядових І. К. Бондаренка, I. П. Жидко та 930 бійців і офіцерів. У другій могилі покоїться прах 190 воїнів. Всього в Таранівці поховано 1124 солдати і офіцери Радянської Армії. Пам’ять про загиблих героїв назавжди залишиться в серцях жителів села.
Великих руйнувань зазнало село під час окупації. Гітлерівці спалили 1293 будинки, в т. ч. й господарські приміщення, вивезли всю худобу. Кожному з колгоспів окупанти завдали збитків на суму понад 6 млн. карбованців.
Після визволення села в артілях бракувало тяглової сили, інвентаря, худоби, насіння. Поля позаростали бур’янами. На перше січня 1944 року з 255 членів колгоспу «Прапор врожаю» працездатними були лише 9 чоловіків, 85 жінок та 45 підлітків 1 2. Не краще становище склалось і в інших колгоспах. А треба було підняти господарство з руїн, допомагати фронту.
Колгоспи мали лише два трактори, доводилось копати грунт лопатами, запрягати у плуги корів. Завдяки самовідданій праці таранівці успішно впорались з сівбою ранніх колоскових культур 3.
Таранівці гаряче взялися за відбудову рідного села. Приміщення дільничної лікарні відремонтували самі її працівники. Колгоспники ремонтували будинки сімей військовослужбовців та інвалідів, завозили їм паливо. Вони зібрали у фонд допомоги сім’ям воїнів 1100 кг різних продуктів.
В останню воєнну весну особливо активно діяли комсомольці колгоспу «Перше травня». Вони ремонтували інвентар, зібрали у посівний фонд колгоспу 204 пуди зерна; 3 га землі скопали вручну члени ланки Ганни Дурнєвої з артілі «Правда Зміївщини», вони ж допомагали сім’ям військовослужбовців упоратися з городами.
Уже в 1945 році таранівські колгоспи освоїли довоєнну площу посівів озимини 4. В дні святкування Жовтня колгоспники відправили валки з хлібом на пункт «Заготзерно». Лише колгосп «Прапор врожаю» здав у ці дні державі 1008 пудів хліба.
У перші післявоєнні роки сумлінною працею відзначилися колгоспниці артілі «Перше травня»: доярка Л. Ю. Пахуга, пташниця С. Н. Марченко, ланкова О. Н. Гадючко, ланковий колгоспу «Правда Зміївщини» Г. Й. Семененко, ланкова артілі «Прапор врожаю» Г. П. Дробот.
Вже в 1947 році колгоспи Таранівки повністю виконали плани посівів. Озимі культури займали тут 961 га, ярі — 838. На 269 га розкинулися посіви технічних та овочевих культур. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 155 голів.
Значну допомогу таранівським колгоспам у збиранні врожаю, посадці фруктового саду, механізації тваринницьких ферм подавали трудящі Харкова та Змієва, зокрема викладачі і студенти Харківського інституту хімічного машинобудування, робітники фабрики «Динамо», колектив Зміївської автороти «Союззаготтранс». Допомагав колгоспникам у проведенні польових робіт і колектив Таранівської неповної середньої школи.
В 1949 році в Таранівці було споруджено будинок зв’язку. Силами громадськості відбудовано також зруйноване фашистами приміщення початкової школи.
На громадських засадах активно діяла бібліотека в колгоспі «Перше травня». Парторганізація цього колгоспу, яка вже налічувала у своєму складі 12 чол., зробила бібліотеку центром агітаційно-масової роботи.
В 1950 році відбулося укрупнення колгоспів. Артіль «Прапор врожаю» злилася з артіллю «Червона зірка» (її знову повернули до Таранівської сільради), і на їх базі утворено колгосп «Червоний прапор». Об’єдналися і артілі «Правда Зміївщини» та «Перше травня», взявши назву останньої. Отже, з 1950 року в Таранівці існує 2 колгоспи.
Діяльнішою і різнобічною стає робота громадських організацій, культурно-освітніх закладів Таранівки. Сільська бібліотека на 1950 рік налічувала понад 3 тис. книг, вона систематично обслуговує колгоспників у полі. Для цього було виділено в рільничі бригади шість пересувних бібліотек. В колгоспі «Перше травня» випускається щоденна стінна газета. Близько ста вчителів, медичних працівників, спеціалістів сільського господарства провадять культосвітню роботу.
У квітні 1953 року в колгоспі «Перше травня» стала до ладу електростанція. Електромотори почали приводити в дію насоси, циркулярну пилку, дробарки, було освітлено будинки колгоспників.
У 1955 році колгоспи Таранівки одержали непоганий врожай майже всіх культур. Кожен гектар посівів озимини дав по 20—22 цнт зерна, ярих — по 14—18 цнт. Бригада Є. Т. Накрапленого з колгоспу «Красное знамя» виростила по 25 цнт ячменю на кожному з 45 га, а жита — по 32,2 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 723 голів, овець — до 661, свиней — до 530.
Колгоспники артілі «Перше травня» в 1955 році одержали на трудодень по 2,65 кг хліба та по 1,81 крб. грішми. Члени артілі «Красное знамя» — по 3,5 кг зерна і 2,27 крб. Чабан І. Н. Буц з своїм сином виробили 1372 трудодні і одержали 247 пудів зерна, доярка Л. М. Караван — 147 пудів.
Поруч з відновленням господарства в селі велось житлове і культурне будівництво. На 1955 рік у Таранівці збудовано 50 400 кв. метрів житла, споруджено будинок для вчителів, інтернат для учнів середньої школи. Колгоспи придбали необхідні машини, інвентар.
20 квітня 1957 року на базі колгоспів села «Перше травня», «Красное знамя» та колгоспу «Перемога» Дудківської сільради було створено радгосп «40-річчя Жовтня», який спочатку спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, а з 1962 року перейшов на відгодівлю птиці. Один з його відділків розташовано у Таранівці, другий — у Дудківці та Безпалівці.
У 1963 році в радгоспі було вироблено на 100 га угідь по 45,4 цнт м’яса, від кожної корови надоєно по 1503 кг молока, а вже в наступному році відповідно — 78,8 цнт м’яса і 2326 кг молока.
На 1964 рік у радгоспі було 5300 га сільгоспугідь, 1050 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 250 корів; 12 тис. качок (маточне поголів’я). Машинно-тракторний парк радгоспу мав 32 трактори, 19 комбайнів, 25 автомашин. Середньомісячний заробіток робітників радгоспу в 1964 році становив 72 карбованці.
Спеціалізація і створення великого соціалістичного господарства — радгоспу — дали змогу різко збільшити виробництво продукції. З кінця 1963 року в Таранівці (на північній околиці села, поблизу залізниці) почалося спорудження птахофабрики. На це будівництво держава асигнувала 3035 тис. крб. Споруджується комплекс, що складається з відгодівельників, акліматизаторів, інкубаторію, комбікормового заводу, забійного цеху і т. д. Щороку фабрика даватиме країні мільйон відгодованих качок — 2 тис. тонн м’яса. Споруджує фабрику будівельно-монтажне управління «Зміївпромбуд» і понад 30 підрядних організацій. На будівництві використовується потужна техніка — крани, бульдозери, трубоукладники.
Чимало жителів Таранівки прославилися своїми трудовими ділами.
Сумлінно працюють пташниці Є. П. Коваль, О. Т. Сердюк, сестри Ніна та Віра Сало; механізатори А. І. Дерев’янко, І. П. Золотопуп, М. Г. Симоненко, три брати Криворучко — Віктор, Анатолій та Микола; доярки Є. В. Коноваленко, Л. В. Єрмоленко, О. С. Громова; телятниці О. С. Редько, М. Я. Різниченко, X. М. Дорошенко та інші.
З 1 січня 1965 року радгосп «40-річчя Жовтня» було перейменовано в Таранівську птахофабрику.
Життя села спрямовують парторганізації — при птахофабриці (54 комуністи) і середній школі (17 комуністів). Комсомольські організації села (фабрики та школи) об’єднують понад 200 членів ВЛКСМ. В Таранівці існують чотири профспілкові організації: працівників освіти, медиків, робітників та службовців птахофабрики, працівників торгівлі. Понад 30 активістів беруть участь у діяльності добровільної дружини села.
У Таранівці є перукарня, швейна, шевська майстерні, побудовано великий сільмаг, 5 нових продуктових і промтоварних магазинів, працюють чайна та їдальня. На належному рівні у селі медичне обслуговування. До послуг жителів 2 фельдшерсько-акушерські пункти, дільнична лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок та аптека. Понад 50 малюків виховується у двох дитячих яслах, на які держава витрачає щороку 16,5 тис. крб. Щомісяця 1100 пенсіонерам села виплачується 25,3 тис. карбованців.
Рік у рік підвищується добробут і культурний рівень таранівців. У 1962 році в центрі села було збудовано триповерхову школу, двоповерховий житловий будинок для вчителів. Великий педагогічний колектив успішно поєднує навчальну і виховну роботу. В цій школі, де навчається близько 900 дітей, провадяться семінари педагогів району по організації виховного процесу, по естетичному вихованню. Активно діють у школі «Клуби веселих і винахідливих». Працює шкільний історичний музей, де зібрано цікавий матеріал — спогади старих більшовиків та перших комсомольців Таранівки, учасників громадянської і Великої Вітчизняної воєн, зброя широнінців.
У Таранівці також працюють вечірня середня та 2 початкові школи.
В селі є клуб із залом на 250 місць та кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності. Ці гуртки вважаються одними з найкращих на Зміївщині. Вони об’єднують до 120 учасників. Серед них і сімдесятирічний П. Г. Золотопуп, який ще з 1920 року бере активну участь у роботі гуртків. Гуртківці виступають з концертами у клубі, в інших селах району, виїжджають на поля і ферми птахофабрики. Сільською бібліотекою з книжковим фондом 12 тис. примірників користується близько 900 читачів.
Любовно доглядають всі жителі парк «Дружба», посаджений у центрі села на честь радянських воїнів, загиблих лід час визволення Таранівки. Щороку у парку з’являються нові дерева. В день 20-річчя перемоги над німецько-фашистськими загарбниками у селі відбувся мітинг, в якому взяли участь широнінці І. Г. Вернигоренко, І. П. Букаєв, О. М. Тюрін та члени сімей їхніх загиблих бойових побратимів. Як рідних, вітали і вшановували таранівці своїх гостей.
У 1964 році залізничну платформу Таранівка названо «Широніно».
370 жителів Таранівки за участь у Великій Вітчизняній війні, за самовіддану працю нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу.
Щороку заможнішим і радіснішим стає життя трудящих радянської Таранівки, мальовничого села на Зміївщині.
© Л. Г. Гольдфарб, 1967, 2017
© І. М. Войнарівський, 1967, 2017
© І. Н. Ельштейн, 1967, 2017
© П. Ю. Котлов, 1967, 2017
Посилання на цю статтю:
Гольдфарб Л. Г. Таранівка / Л. Г. Гольдфарб, І. М. Войнарівський, І. Н. Ельштейн, П. Ю. Котлов // История Змиевского края. – Змиев. – 30.09.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-337, https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-338
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Таранівка (закінчення) // История Змиевского края. 30.09.2017. URL: https://colovrat.org/publ/17-1-0-338 (дата обращения: 21.11.2024).
Похожие статьи: