УДК 93/94 (477.54)
ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)
ЗМІЇВ
_______________________
© Л. Г. Гольдфарб, В. М. Селіванов, Ж. Б. Правовєрова
Зміїв — місто районного підпорядкування, центр Зміївського району, розташоване при впадінні річки Можу в Сіверський Донець, за 42 км від Харкова, зв’язане з ним електрифікованою залізницею Харків — Донбас та асфальтованим шосе. Населення — 14,9 тис. чоловік.
На території міста Змієва та поблизу нього збереглися рештки двох ранньослов’янських поселень черняхівської культури (II—VI ст. н. е.).
Перші письмові згадки про Зміїв припадають на XII століття. За свідченням літописів, новгород-сіверський князь Ігор Святославович, ведучи боротьбу проти половців, використовував ряд городищ вздовж Дінця, серед яких було і Зміївське. Але під час татаро-монгольської навали воно було зруйноване. У другій половині XVI століття на цьому місці згадується Зміївський сторожовий пост. В царському указі 1571 року намічено шлях сторожових роз’їздів від Путивля до річки Можу і вниз до «Змієва кургану». «Змієве городище» та «Зміїв курган» згадуються і в «Книге Большому Чертежу» (1627 р.). В 1640 році Кіндрат Сулима з загоном задніпровських козаків наголову розгромив татар, що кочували по річках Можу та Мерлі, і взяв у полон хана Аксака. Тоді ж козаки поставили постійну варту, а згодом заснували і невелику фортецю. В царському указі від 23 березня 1656 року воєводі Якову Хитрово було наказано поставити тут постійну фортецю і керувати «черкасами».
На ті часи Зміїв був досить значною фортецею. У 1668 році тут було 7 великих чавунних гармат, 290 ядер та багато пороху. І все ж татарам вдавалося захоплювати місто. Так було в 1688, 1689 та 1692 рр., коли Зміїв зазнав великих руйнувань. Остання татарська навала на місто була в 1736 році.
Великих бідувань зазнавало населення і під час численних епідемій. У 1718—1719 рр. та 1738 роді, наприклад, багато жителів Змієва загинуло від чуми.
Жителі міста займалися хліборобством, ремеслами, торгівлею. Значну роль відігравали такі промисли, як бджільництво, рибальство, млинарство, гуральництво, селітроваріння.
За відомостями 1666 року багато жителів Змієва варили на Торських озерах сіль, причому, поряд з хазяями, тут були т. зв. «робітні люди», які за відповідну плату працювали на підприємців. У списках жителів міста за 1655 рік названі поіменно і старшини, і рядові «черкаси», які виконували ряд обов’язків щодо заможного козацтва, а за відомостями 1665 року населення Змієва поділялося на «пашенних черкас» та міщан; у документах 1680 року тут значаться, поряд з іншим населенням, козаки полкової та городової служби.
Про соціальну структуру населення Змієва того часу свідчать і дані перепису 1732 року. В ньому проживало 1474 чоловіки. З них козацької старшини і козаків — 225, підпомічників — 1001, шинкарів і «робітних людей» — 125, «підданих черкасів» — 1094.
Рядове козацтво, міські низи брали активну участь в антикріпосницьких виступах. У 1661 році воєвода Змієва скаржився уряду на непослушенство його «ратних людей» та українських поселенців.
У жовтні 1670 року зміївські козаки приєдналися до загонів донських і запорізьких козаків, яких очолював сподвижник Степана Разіна отаман Олексій Хромий. У Змієві ці загони об’єдналися з іншими, якими керував брат Степана Разіна — Фрол. Звідси розсилалися по містах і селах краю гінці, які розповсюджували від імені Степана Разіна «прелестные письма». Царський уряд жорстоко розправився з повсталими. Зміївському сотникові Панкрату Рябусі відрубали руки й ноги, а потім повісили його. Повісили також отамана Павла Сторожа й козака Івана Парасочина та багатьох інших. Однак антифеодальні виступи не припинялися. У 1707—1708 рр. зміївці взяли участь у повстанні під керівництвом Кіндрата Булавіна.
З посиленням кріпосного гніту класова боротьба все більше загострювалася. В 1764— 1775 рр. у районі Змієва діяли гайдамацькі загони. Особливо активізувалися вони в період селянської війни під проводом Омеляна Пугачова у 1773—1775 рр. У 1819 році трудящі Змієва взяли участь у повстанні, спрямованому проти аракчеєвських військових поселень.
Значні селянські заворушення були в Змієві і після реформи 1861 року. У Зміївському повіті «відрізки» становили 50 проц. загальної площі селянського землекористування. У володінні поміщиків залишалося 111 715 дес. землі, в користування ж селян передавалося 20 232 десятини.
Обурене селянство рішуче відмовлялося підписувати уставні грамоти, виконувати повинності, відбувати панщину. Для придушення цих виступів у повіт були направлені Харківська 6-а кавалерійська дивізія та Бєлгородський уланський полк. Заворушення тривали і в наступні роки.
Багато селян, пограбованих і розорених реформою, змушені були йти на заробітки у великі міста. В 1897 році у Змієві проживало всього 4650 чоловік, проти 1833 року населення зросло тільки на 242 чоловіки.
Через 40 років після реформи внаслідок розорення господарств та родинних поділів селянські наділи в Зміївському повіті, які становили 3—4 десятини, перетворилися на мізерні клаптики по 6 кв. сажнів на душу. Про тяжке становище селян свідчить і різке зменшення в їх господарствах кількості худоби. В 1863 році у Змієві налічувалося 250 коней і 430 голів великої рогатої худоби, а через 22 роки— у 1885 році — відповідно 210 і 360 голів.
Важким тягарем на плечі трудящого населення лягали різні податки і побори. У 1887 році, наприклад, на зміївську громаду припадало державних податків на суму 7558,4 крб., земельних повинностей — 1069,7 крб., страхових — 268,1 крб. До того ж стягалися ще волосні та сільські збори. За таких умов багато селян здавали свої наділи в оренду куркулям, а самі займалися поденною роботою.
У 1862 році в місті налічувалося 148 ремісників, серед них 15 кравців, 56 шевців, 3 столяри, 14 ковалів та інші. Через три роки було 159 ремісників, деякі з них мали найманих робітників і учнів. Тоді ж у місті було чотири невеликі підприємства — одна салотопня, дві чинбарні і одна олійниця.
До реформи у Змієві щороку збиралося три ярмарки. На початку 60-х рр. XIX століття їх уже було чотири. Постійно діяли 15 крамниць, три винні льохи і три заїжджі двори.
В 1892 році стала до ладу паперова фабрика, а в 1899 році в місті вже було 6 підприємств, що мали 161 робітника, 5 підприємств належало братам Монаковим: паперова фабрика на 140 робітників, ремонтні майстерні, де працювало 8 робітників, дві мукомельні і сукновальня.
На найбільшому підприємстві міста — паперовій фабриці — виготовлявся обгортковий папір. Устаткована вона була двома громіздкими паровими котлами та малопродуктивною папероробною машиною. Майже на всіх процесах застосовувалась ручна праця. Більшість робітників фабрики становили селяни-бідняки Змієва та навколишніх сіл. Середній місячний заробіток робітника не перевищував 15 крб. Робочий день тривав 12 годин.
Пробудженню революційної свідомості трудящих міста сприяли члени соціал-демократичних організацій, вислані сюди з великих робітничих центрів. Тільки в 1900 році у Зміївському повіті під наглядом поліції жило 13 чоловік. Серед них робітник П. Р. Ткаченко, якого вислали з Харкова за участь у підготовці страйку на паровозобудівному заводі, Ф. В. Литовченко, висланий з Маріуполя за участь у революційному русі. Піднаглядні провадили революційну роботу серед місцевого населення. В 1902 році у Змієві поширювалися соціал-демократичні прокламації та листівки.
Революційна діяльність у місті особливо посилилася в 1905 році. Великі страйки батраків відбувалися в повіті — в маєтках поміщиків Суковкиних, Лихачових, Захаржевських, Кенігів, Роттермундів, Вейссе та інших. Страйки відбулися і в Змієві. Майже тиждень страйкували учні ремісничого училища.
Восени 1905 року до Змієва прибули роти Єлецького, Пензенського, Воронезького і Тамбовського полків, почались арешти. Тюрму переповнили запідозрені в революційному русі. Особливо лютував повітовий справник капітан Жилов. Він шмагав нагаями навіть ні в чому не винних хлопців і дівчат, які затримувались на вулицях після дев’ятої години вечора.
У 1906 році у Змієві і в ряді сіл повіту поліцією були виявлені друковані прокламації харківських більшовиків 1 2. Більшовики провадили роботу серед трудящих міста і в роки столипінської реакції.
Напередодні першої світової війни 30 травня 1914 року у Змієві було підпалено приміщення повітової землевпорядної комісії і знищено всі її документи.
Наприкінці XIX століття в Змієві діяли паперова фабрика, деревообробний, бричковий, спиртовий та цегельний заводи, дві смолокурні, кілька млинів, крупорушок та олійниця. Робітники, що працювали на цих підприємствах, зазнавали всіх страхіть капіталістичної експлуатації. Не кращим було становище і тих жителів міста, що займалися сільським господарством.
Справжніми хазяями міста були багаті поміщики — Лісевицькі, Суковкини, Стремухови, Фролови, Запольські, Кеніги, Роттермунди, Вейссе, банкіри Захаржевські, купці й фабриканти Монакови. Майже всі предводителі дворянства повіту походили з роду Суковкиних. Напередодні революції цю посаду зайняв запеклий монархіст і самодур С. Суковкин. На чолі поліції стояли справники-німці: барон фон Рауш, а потім Гедройц.
З міського бюджету виділялись мізерні фонди на розвиток освіти, охорону здоров’я та благоустрій. Чимало тих коштів потрапляло в кишені «хазяїв міста». Так, наприклад, на початку XX століття при щорічному асигнуванні на «лікарську частину» 15 тис. крб. фактичні витрати на утримання єдиного лікувального закладу — лікарні — становили менше 9—10 тис. карбованців.
У 1839 році інспектор Харківської управи відзначив, що в Змієві лікарня розташована в найманому, непристосованому, низькому й вологому приміщенні, що аптека дуже тісна і необладнана. В 1866 році земство почало будувати лікарню, але відкрили її тільки через 29 років. На першому поверсі містилась амбулаторія, на другому — стаціонар на 17 ліжок. Обслуговували лікарню один лікар та два фельдшери. При такому стані медичного обслуговування масові інфекційні захворювання були звичайним явищем. У 1888 році в Змієві від дифтериту померло 115, а в 1890 році — 733 чоловіки. Особливо високою була смертність серед дітей.
Переважна більшість трудящого населення не мала змоги вчитися. Напередодні революції у всіх учбових закладах міста навчалося близько 800 дітей з усього повіту: понад 500 чоловік у середніх школах — чоловічій та жіночій гімназіях, міському й реальному училищах; 300 дітей відвідували початкові школи і ремісниче училище. В 1861 році було створено жіночу прогімназію з шестирічним строком навчання на 120 чоловік. У 1910 році її перетворили на восьмикласну гімназію для дітей обох статей. За навчання треба було платити 25 крб. щорічно. Не менше 10 крб. коштували підручники. Крім того, за квартиру — 5—8 крб. щомісяця і 15—20 крб. на рік — за форму. Це було не під силу робітникам і селянам. У 1870 році відкрито церковно-парафіальну школу з трирічним строком навчання. Та більшість учнів навчалася тут менше року. З 57 учнів у 1886/87 навчальному році школу закінчили тільки 10 чоловік, решта пішла працювати вже після першого та другого року навчання. В 1901 році при кладовищенській церкві було створено ще одну невелику церковно-парафіальну школу, де дітей навчали напівписьменні дяки.
У 1894 році в місті відкрито ремісниче училище. У 1905—1907 рр. зміївське земство збудувало дві школи. Одна з цих шкіл у 1916 році була перетворена на чоловічу гімназію, друга — на реальне училище. Діти селян, робітників та ремісників училися здебільшого в парафіальних школах та ремісничому училищі.
У Змієві діяла тільки одна земська бібліотека, яка мала близько 500 книг. Користування бібліотекою було платним.
У місті було багато шинків, трактирів, пивних. Під час ярмарків людей розважали балаганні блазні. Взимку влаштовувались кулачні поєдинки — одна вулиця виступала проти другої. Часто це призводило до тяжких каліцтв.
Неблагоустроєний, з поганим плануванням вулиць, з великими калюжами, без каналізації та електричного освітлення — таким був Зміїв до революції.
Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції трудящі міста дізналися в березні 1917 року, а наприкінці березня Харківську Раду було повідомлено про створення у Змієві Ради робітничих і солдатських депутатів. В середині квітня відбувся багатолюдний мітинг, в якому взяли участь 4500 чол. — тут були не тільки жителі міста, а й навколишніх сіл. З великою увагою слухали вони виступи представників Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів. Учасники мітингу постановили організувати 16 квітня вибори Рад у всіх волостях повіту. Зразу ж після мітингу була обрана Зміївська волосна Рада селянських депутатів.
Ще до революції на паперовій фабриці міста діяла підпільна група, зв’язана з більшовиками Харкова. Очолював її слюсар П. К. Геращенко. Крім нього, до цієї групи входили робітники фабрики І. І. Педенко, Я. К. Геращенко, К. К. Юркін, С. П. Соколов. Згодом група стала основою більшовицького осередку. Більшовики вели роз’яснювальну роботу серед мас, щоб ізолювати від них дрібнобуржуазні партії, які закликали очікувати Установчих зборів для розв’язання всіх важливих питань, у т. ч. і земельного. Під тиском зростаючого селянського руху волосна Рада 11 травня 1917 року вирішила взяти у своє розпорядження орендну орну землю та покоси дев’яти землевласників волості, Височинівського монастиря і двох церков Змієва, щоб передати її в оренду малоземельним селянам по ціні 5—8 крб. за десятину орної землі і 15 крб. за десятину сінокосу. 9 червня 1917 р. у волосну Раду з’явилися 15 представників селян з вимогою покласти край передачі в оренду за спекулятивними цінами покосів землевласниками Бурмистровим, Майбородою і Хорошівським монастирем. Рада вирішила взяти і ці покоси у своє відання.
Під впливом більшовиків 14 вересня 1917 року повітовий з’їзд Рад селянських депутатів прийняв резолюцію, в якій засуджував підготовлену буржуазією контрреволюційну змову генерала Корнілова. З’їзд висловив протест проти підвищення цін на хліб. Він також прийняв резолюцію про усунення з посади повітового комісара Тимчасового уряду Францевича «у зв’язку з невідповідністю його діяльності інтересам революційної демократії».
Радянську владу в місті було встановлено в грудні 1917 року. 21 січня 1918 року на засіданні Харківського губернського з’їзду Рад селянських депутатів повідомлялося про діяльність зміївських більшовиків, які розігнали міську думу і земство. Крім Ради, з ініціативи більшовиків був створений військово-революційний комітет, до складу якого увійшли П. І. Аров, А. Г. Левченко, М. В. Сівер, Т. О. Новиков і І. Є. Майстро. Незабаром більшовики очолили Раду. Головою Ради робітничих і солдатських депутатів був обраний І. Є. Майстро.
Під керівництвом більшовиків робітники запроваджували контроль на підприємствах, селяни брали на облік і розподіляли поміщицькі землі.
Під час наступу німецько-австрійських військ великий бій на станції вели червоногвардійські загони під командуванням Ф. А. Сергеева (Артема), К. Є. Ворошилова, М. О. Руднева, М. Л. Рухимовича, які проривалися з Харкова на Донбас. До них»приєдналися і більшовики Змієва3. Червоногвардійці міста, під командуванням Співакова та Мірошниченка, допомагали революційним загонам з Харкова пробиватися через Зміїв у напрямі до Царицина.
Німецькі окупанти, що 9 квітня захопили місто, грабували народне господарство, розправлялися з більшовиками та радянськими патріотами. їм всіляко допомагали різні націоналістичні, самостійницькі елементи, поміщики, що повернулися до Змієва.
І все ж, незважаючи на звірства окупантів, до літа 1918 року більшовики створили добре законспірований підпільний партійний осередок. Він об’єднував 17 чоловік.
Під керівництвом осередку було створено підпільний ревком, до складу його увійшли А. Г. Левченко, П. І. Аров, В. Г. Козирєв, П. І. Буценко, Ф. Г. Шевченко, І. М. Нанівець, П. І. Маковецький, А. Величко.
Під керівництвом ревкому партизанські загони М. В. Сівера та О. П. Ковальова на початку грудня 1918 року брали участь у визволенні Змієва і повіту від гетьманських військ, а пізніше — на початку січня 1919 року — від петлюрівців.
Після визволення міста революційний комітет, що вийшов із підпілля, вживав енергійних заходів для налагодження господарського та культурного життя. Активно діяла партійна організація міста — на 1 лютого 1919 року — вона об’єднувала 24 комуністів. У березні всі осередки міста налічували 32 члени партії і 56 співчуваючих.
Партійний комітет встановив зв’язок з комуністами сіл повіту. На 1 квітня 1919 року тут було 28 комосередків. При повітпарткомі було створено бюро роз’їзних агітаторів. Багатьох комуністів міста відряджали в села для організації допомоги місцевим осередкам. В середині квітня в повіті діяло 36 комуністичних осередків. Партійна організація повіту налічувала на цей час 63 члени партії, 28 кандидатів і 600 співчуваючих.
Комуністи проводили виховну роботу серед населення. Газета «Комунар» 16 березня 1919 року повідомляла, що у Змієві «збори, мітинги, лекції проходять дуже успішно, з великим пожвавленням».
Велика увага приділялася земельному питанню. Земельний відділ ревкому брав на облік поміщицькі землі, розподіляв їх серед безземельних. В цей час у повіті були створені і соціалістичні господарства — 3 комуни, 2 артілі, в яких об’єднувалось 200 чоловік. Вони одержали в своє розпорядження 780 десятин землі. 16 радгоспів мали 2527 десятин землі. Але переважну більшість поміщицьких земель було розподілено між трудящими селянами. Комуни та артілі займали тільки 0,11 проц. земельних площ повіту, 0,34 проц. землі належали радгоспам.
Колективні господарства створювали ентузіасти — більшовики, учасники революційних боїв, які прагнули жити по-новому, в основному колишні наймити, селяни-бідняки, які розуміли, що в кооперативах вони зможуть поліпшити своє матеріальне становище. Та перші соціалістичні господарства, як і Радянську владу, доводилося всіляко захищати від ворогів. Куркулі та їхні агенти, що виступали проти всіх заходів Радянської влади, зводили наклепи на комуни й артілі, розправлялися з більшовиками і пробиралися до Рад. У доповіді повітового виконкому за квітень 1919 року повідомлялося, що «на місцях почали з’являтися темні особи під назвою лівих соціалістів-революціонерів, які повели інтенсивну злочинну агітацію, перекручуючи зміст виданих декретів і розпоряджень влади, завдяки чому куркульство і контрреволюційні елементи почали піднімати голови».
У боротьбі проти куркульства важливу роль відіграли комітети бідноти. У квітні 1919 року вони діяли вже в усіх волостях повіту. Комбіди сприяли проведенню мобілізації до Червоної Армії, вилучали в куркулів лишки хліба і допомагали бідноті посівним матеріалом, дбали про засів усіх земель.
Зміївський повітовий партійний комітет, до складу якого входили М. Осипов, П. І. Воробйов, Т. О. Новиков, І. С. Любченко, писав до Харківського губпарткому, що «селянські маси в більшості усвідомили свої завдання, з’ясували зміст і значення соціальної революції».
Вибори до сільських, волосних і повітових Рад, що відбулися в березні — травні 1919 року, підтвердили зростаючий вплив комуністів на селянство. До складу виконкомів селяни Зміївщини «майже без винятку обрали комуністів».
На другий повітовий з’їзд Рад, який відбувся 22—26 травня 1919 року, від 360 тис. населення було обрано 130 делегатів. Серед них — 44 комуністи та 76 співчуваючих. До повітового виконкому увійшли тільки комуністи.
Велику увагу приділяла партійна організація Змієва проведенню продрозверстки. Для вилучення хлібних лишків у куркулів було створено кілька загонів. Один з них сформовано з числа комуністів і активних робітників зміївської паперової фабрики. Командиром було призначено секретаря фабричного партосередку Й. Ф. Скрупського. Більшість бійців цього загону, в т. ч. Й. Ф. Скрупський, М. С. Колісник, П. М. Стольник, І. Гирман та інші, героїчно загинули в боротьбі з куркулями. Партійна організація Змієва втратила багатьох комуністів. У лісі, поблизу села Мосьпанового, куркулі повісили комуніста Ф. Г. Дамріна, за селом Коробочкиним вбили комуніста П. І. Спесивцева, в селі Ленівці куркульська банда Маслова вбила організатора сільської бідноти комуніста М. С. Меліхова, іменем якого в серпні 1920 року названо село.
І все ж, незважаючи на шалений опір куркульства, вже в травні 1919 року у Зміївському повіті було зібрано за продрозверсткою 13 705 пудів хліба. Крім того, 6901 пуд хліба було передано червоноармійським частинам.
З наближенням до Харкова денікінців комуністи Змієва мобілізували всі свої сили на організацію відсічі ворогові. В місті було сформовано загін з 50 чоловік. В інформації повітпарткому зазначалося, що «всі члени Комуністичної партії мобілізовані. Усі вміють володіти гвинтівкою». Багато комуністів у ці дні вступили до лав Червоної Армії, декого з них залишили для підпільної роботи в тилу ворога. 20 червня 1919 року денікінці захопили Зміїв. Вони повернули поміщикам маєтки, капіталістам — підприємства, проводили політику національного гноблення, без суду і слідства розстрілювали трудящих.
В умовах жорстокого білогвардійського терору були створені партизансько-повстанські групи і загони. Один з них діяв поблизу сіл Лимана, Андріївки, Балаклії. Для сприяння просуванню загону, як повідомляв його командир у своєму донесенні, до сіл, розташованих біля Сіверського Дінця, було послано 12 партійних працівників. Далі в цьому документі говориться, що в розпорядженні загону є ще «до 30 партійних працівників, які будуть направлені в тил ворога для агітації і виступів».
Повстанці і партизани в ніч з 2 на 3 жовтня 1919 року влаштували аварію поїзда з денікінцями на лінії Зміїв — Ізюм. Разом з частинами Червоної Армії вони брали участь у визволенні Змієва. 23 грудня 1919 року в місті організовано ревком, що складався з трьох чоловік: В. А. Лобанова, Вєткова, С. С. Крилова. У квітні 1920 року ревком передав свої повноваження повітовому виконавчому комітетові в складі Н. С. Цезарєва, І. С. Любченка, М. І. Проценка, Т. О. Новикова, Ф. П. Мосьпана.
Швидко зростали ряди партійних організацій. На 11 лютого 1920 року в повіті зареєстровано 5 волосних комосередків. На початок червня партійні осередки міста налічували 45 членів, 10 кандидатів, а по селах — 40 членів і 117 кандидатів. Наприкінці червня діяли 14 волосних комосередків (міські осередки на цей час увійшли до складу волосних), 2 сільські, один ескадронний та один при повітовому військкоматі. До їх складу входили 139 членів партії та 148 кандидатів.
Під керівництвом комуністів згуртувалася і робітничо-селянська молодь. 15 лютого відбулись організаційні збори комсомольського осередку міста. Спочатку до його складу входило 57 чоловік. Було обрано комітет, який розгорнув роботу по створенню комсомольських організацій у селах. Секретарем комітету працював тоді Ф. П. Бугрименко. Вже у вересні в повіті діяло 8 комсомольських організацій.
На заклик партійного комітету робітники міста приступили до відбудови підприємств. Крім паперової фабрики, налагодили роботу бричковий завод, 2 смолокурні, кілька парових і водяних млинів, 12 крупорушок і олійниць, покрівельно-жерстяна та слюсарна майстерні.
Значну роль у відбудові господарства відіграли суботники — перші форми прояву нового, комуністичного ставлення до праці. Тільки з 1 по 7 травня 1920 року на відбудові Зміївської паперової фабрики працювало 165 робітників і 283 червоно-армійці, на обладнанні військового лазарету — 20 чол., дитячого будинку — 139 чоловік.
Особливу увагу комуністи приділяли земельному питанню. Керуючись ленінськими вказівками, вони послідовно здійснювали закон Всеукрревкому про землю, суворо стежили за тим, щоб конфісковані поміщицькі землі і частина куркульських були розподілені між трудящими селянами, організовували всебічну допомогу сільській бідноті в освоєнні цих угідь.
Міцною опорою партійної організації в розв’язанні всіх важливих політичних і господарських завдань були комнезами, організація яких почалась у повіті в травні 1920 року.
Велику допомогу трудящим Змієва у зміцненні Радянської влади подавав Харківський губернський партійний комітет. За рішенням губпарткому сюди прибули група партійних працівників і загін робітників. Серед прибулих був і X. X. Скрипко, обраний згодом секретарем повітового парткому. На цій посаді X. X. Скрипко працював до березня 1923 року. У 1920 році на допомогу трудящим Змієва прибула група тверських робітників.
Всю свою діяльність партійні та радянські органи повіту спрямували на здійснення рішень VIII Всеросійської партійної конференції, на зміцнення союзу робітничого класу і селянства. Робітники підприємств та працівники установ міста брали активну участь у розподілі поміщицьких та надлишків куркульських земель серед селянства. Під час проведення «тижня селянина» у вересні 1920 року повітовий партком організував 6 ударних груп, куди входили робітники підприємств Змієва. Вони відремонтували близько 7000 дрібних сільськогосподарських знарядь, 5 млинів, поширили серед селян 600 примірників різних брошур, 15 тисяч листівок, 220 плакатів. Було подано матеріальну допомогу 250 сім’ям червоноармійців і бідняків, роздано 90 тис. аршинів мануфактури, багато пудів солі, колісного мастила, ковальського вугілля, понад 25 тис. коробок сірників.
Ці та інші заходи зміцнювали довір’я трудящого селянства до робітничого класу та його партії.
Під час тижня «Незаможнику, на куркульського коня — проти Врангеля!», який провадився в повіті з 15 жовтня по 1 листопада 1920 року, на фронт було споряджено 45 добровольців, відправлено 306 коней, багато продовольства. Успішно було проведено і тижні «Червоного добровольця», «Допомоги фронту», «Добий Врангеля!».
У важких умовах громадянської війни Радянська влада багато зробила для розвитку культурно-освітніх закладів Змієва. Уже на початку 1920 року почалось навчання в трьох трудових школах. Відкрилися школи для дорослих. Згодом було створено ремісниче училище, реорганізоване в грудні 1920 року в автомоторний технікум. У місті працювали 7 клубів, бібліотеки-читальні.
Значну культурно-освітню роботу серед населення проводили комсомольці міста. За їх участю організовано міський клуб і при ньому драматичний, музичний, лекційний та газетний гуртки.
Було відновлено і розширено сітку охорони здоров’я, в місті діяли лікарня на 155 місць, амбулаторія, 2 зубні кабінети, , будинок санітарної освіти, дезинфекційний загін, будинок дитини на 35 місць, будинок матері й дитини, аптека.
Всю роботу по налагодженню господарського і культурного життя доводилося провадити в умовах жорстокого опору куркульства. Банди Стародубцева, Двигуна, Гурова, Кузнецова, Циби вбивали партійних та радянських працівників, тероризували населення. Три напади на повіт вчинили банди Махна. Активну участь у боротьбі з бандитами брали І. І. Сизранцев, Піголь, Ф. П. Мосьпан, І. А. Радченко, П. І. Воробйов, Г. А. Троїцька, І. С. Любченко, І. Є. Майстро, А. Г. Левченко та інші партійні і радянські працівники міста.
Після переможного завершення громадянської війни трудящі Змієва продовжували роботу по відбудові народного господарства, по соціалістичному перетворенню країни.
Палко вітали трудівники повіту запровадження нової економічної політики, яка забезпечувала дальше зміцнення союзу робітничого класу і селянства в будівництві соціалізму. 24 червня 1921 року 3-й Зміївський повітовий з’їзд КНС прийняв рішення, в якому одностайно схвалив «політику Радянської влади про заміну продрозверстки продподатком, товарообмін і відбудову промисловості» і обіцяв «усі сили віддати на проведення цієї політики в життя».
Комнезами подавали допомогу голодуючим, боролися з куркулями, які гноїли хліб та витрачали його на самогон. На основі закону від 2 березня 1921 року КНС запроваджували нове землевпорядкування, допомагали Радам виявляти і відбирати у куркулів землю понад трудову норму, розподіляти її між безземельними та малоземельними селянами. Ha 1 січня 1923 року були наділені землею 1027 безземельних господарств, 1571 малоземельному прирізали землі від 1 до 3 десятин і 13 господарствам — від 3 до 5 десятин.
Велику роль відіграли КНС у кооперуванні сільського господарства. Перша сільськогосподарська артіль у Змієві «Вільний плугатар» була створена в 1922 році. Вона об’єднала 49 бідняцьких господарств. Артіль мала спочатку 26 десятин землі, 11 коней, 13 корів, 6 плугів і 13 борін.
У 1923 році у Змієві було створено сільськогосподарське товариство. Його членами були селяни, які вирощували овочі і фрукти, а також ремісники, що працювали в майстернях по виготовленню кілець для колодязів, черепиці і цегли. Товариство допомагало селянам налагодити зразкове парникове господарство, переробляти і реалізувати сільськогосподарську продукцію. Товариство було учасником Зміївської сільськогосподарської виставки, його члени за високі врожаї овочів одержали премії і нагороди.
В 1924 році з ініціативи КНС було організовано сільськогосподарську артіль ім. В. І. Леніна, яка об’єднала 68 чоловік.
Розвиткові кооперативних форм господарства сприяли і радгоспи району, створені в 1920—1923 рр. Радгоспи ім. ВУЦВКу та «Донець» на практиці переконували селян у перевазі великих соціалістичних господарств.
Протягом 1921—1926 рр. було повністю відбудовано промислові підприємства Змієва. Налагоджено роботу на паперовій фабриці. У 1924/25 господарському році фабрика випустила паперу 534,5 тонни, в наступному — 731,1 тонни, що значно перевищувало довоєнний рівень виробництва. Тоді ж побудували електростанцію. З допомогою Харківської губпрофради вдалося придбати три старі двигуни загальною потужністю 22 кінські сили. Але вони були настільки спрацьовані, що вдалося пустити тільки один двигун потужністю 6 кінських сил. У клубах, будинках, читальнях, установах засвітилося понад 60 ламп. Яке було свято! Із сіл приїжджали дивитися на це диво. У 1923 році спорудили лісопильний завод, на якому працювало спочатку тільки 17 робітників. Завод виготовляв бруски, дошки, а також шпали для залізничного транспорту.
Дедалі більше ремісників об’єднувалося у промислові артілі. Так, наприклад, кустарспілкою було організовано майстерню по виготовленню цементної черепиці. Вже в 1927—1928 рр. майстерня виготовляла 25 тис. штук черепиці. У товариство об’єдналися і робітники млинів та крупорушок.
Вже в роки відбудови народного господарства значно розширилась мережа народної освіти. В 1921 році у Змієві працювали три початкові трудові школи, в яких навчалося 375 дітей, одна семирічка на 230 учнів, автомоторний технікум на 60 учнів та школа для дорослих на 300 чоловік. Таким чином, навчалося близько 1 тис. чоловік.
В наступні роки на основі законів про загальне чотирирічне навчання до школи було залучено всіх дітей, взято на облік неписьменне населення до 50-річного віку і створено кілька груп лікнепу. Всі ці заходи сприяли підвищенню освітнього рівня населення. На час перепису 1926 року серед жителів Змієва зареєстровано 57,6 проц. письменних, тоді як до революції письменним було лише 30 проц. населення міста.
Велика увага приділялася в ці роки і діяльності культурно-освітніх закладів. У фонді районної бібліотеки налічувалася 2241 книга. Свої бібліотеки мали також школи, паперова фабрика і деякі установи. На підприємстві і вокзалі, в установах і колгоспах діяли червоні кутки та хати-читальні.
В лютому 1924 року відкрито сільбуд, а до 10-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції методом народного будівництва зведено Будинок культури. На урочистому відкритті його був присутній секретар ЦК КП(б)У і Харківського окружкому П. П. Постишев.
Протягом 1921—1923 рр. збудовано нову лікарню з добре обладнаними хірургічним, терапевтичним та інфекційним відділеннями, відкрито і дитячу лікарню на 25 ліжок, ще одну аптеку.
Вже на кінець відбудовного періоду в господарському та культурному житті Змієва сталися значні зміни. В 1926 році 42,2 проц. жителів працювали в сільському господарстві, 14,3 проц. — у промисловості, 9,1 проц. займалися кустарними промислами.
У зв’язку з дедалі більшим зростанням промисловості і значними перспективами, передбаченими першим п’ятирічним планом, Зміїв у грудні 1928 року було віднесено до категорії селищ міського типу.
© Л. Г. Гольдфарб, 1967, 2017
© В. М. Селіванов, 1967, 2017
© Ж. Б. Правовєрова, 1967, 2017
Посилання на цю статтю:
Гольдфарб Л. Г. Зміїв / Л. Г. Гольдфарб, В. М. Селіванов, Ж. Б. Правовєрова // История Змиевского края. – Змиев. – 30.09.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-333, https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-334
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Зміїв // История Змиевского края. 2017-09-30. URL: https://colovrat.org/publ/17-1-0-333 (дата обращения: 2024-04-24).
Похожие статьи: