Коротка історія села Борова

Publ ID: 1624019239-432

УДК 37.037
ББК 74.200.585.4

КОРОТКА ІСТОРІЯ СЕЛА БОРОВА

Неподалік від Водяного на правому березі річки Уди знаходиться село Борова. Його історія нараховує багатовіковий час. В околицях села виявлено поселення скіфського часу (V—III ст. до н. е.) та два поселення Салтівської культури (VIII—X ст. н. е.). Першим письмовим джерелом про Борову є опис Муравського шляху в «Книге Большому Чертежу». Вони описують, що в 1625 році на правому березі р. Уди був колодязь, який звався Боровий. Справа в тому, що й зараз при виїзді з села Борова до села Водяне є місце в якому постійно тече вода з під гори і там є колодязь. Скоріш за все, це і дало назву цій місцевості, а пізніше і назву селу.

Рис. 1. Церква Різдва Христового

Існує ще і народна легенда про назву села, яка передається із покоління в покоління. Вона стосується 50-60 років XVII ст., коли проводилася грандіозна реформа церкви, яка і привела до її розколу. Тих людей, які не сприймали її (старообрядців), виселяли на окраїни держави. Сюди ж виселяли і кримінальний елемент, який називали тоді «ворами». Село назвали Ворова. Згодом люди «перевиховалися», їм не подобалася така назва. От вони звернулися до імператриці Катерини II з проханням її змінити. Вона погодилася і в назві села замінили першу букву. Таким чином, населений пункт із Ворова отримав назву Борова.

Село Борова на топографічній карті

Рис. 2. Село Борова на топографічній карті

Що ж стосовно наукового пояснення назви села, то М. П. Янко стверджує, що назву село бере від слова «бор», тобто сосновий ліс і пояснює її тим, що навкруги села багато соснових лісів. Тому, ймовірно, що і майбутнє поселення людей могло отримати назву Борова, як місце розташоване в сосновому лісі.

Пам'ятник на братському похованні

Рис. 3. Пам'ятник на братському похованні

Виходячи із того, що Російська держава була зацікавлена в заселенні окраїн, то можна сміливо сказати, що масове заселення нашого краю і юридичне закріплення раніше заселених земель, почалося ще до 1660 року. Заселяли ці землі різні верстви населення. Це були служиві, козаки з Дніпра, купці, бояри, ремісники, а також селяни з Правобережжя, які утікали від утисків польських магнатів, а також російські старообрядці. В архівних документах є свідчення, що в 1660 році біля річки Уди була збудована церква Різдва Христова. Отже, можна стверджувати, що Борова, як село, було засноване 1660 року.

Рис. 4. Пам'ятник на околиці села встановлений на братській могилі, в якій поховано 18 воїнів, загиблих в боях за село

Жителі села були державними селянами, займалися сільським господарством, несли сторожову службу. Уклад життя був козацьким, все доросле чоловіче населення числилось козаками, таке становище було до кінця XVIII ст. Пам’ять про козацький устрій села до сих пір живе в народній свідомості. Прикладом тому є такий факт, що в селі Борова до 1979 року не було назв вулиць, воно ділилось на сотні, а їх було п’ять. Навіть і після того, як в селі ввели назви вулиць, у народі село так і ділиться по назвах сотень: Перша – «Кулішка», друга – «Гречана», третя – «Давидівка», четверта – «Бойовик», п’ята – «Рашкатанівка». Також в селі сформувалися дві лінії церковного укладу. Після церковної реформи в умовах тісного сусідства з населенням, яке сповідало нову віру, продовжували жити і традиції старообрядної віри. На той час старообрядців було більше, ніж жителів нової віри. Зберігаючи свою несхожість, зберіглося і багато характерних особливостей російської мови – це південно-російський говір, маючи багато аналогів з мовою (говором) старообрядців півдня України. Більше всього він підходить до (акаючого) курського діалекту, який зберіг суфікс «-іся», замість «-сь». Зберігся не лише своєрідний діалект мови, але і свій традиційний одяг. Тому і зараз в селі є дві церкви: старовірівська і православної віри, два кладовища. Жителі називають себе старовірами, а не старообрядцями і пояснюють це тим, що тільки «мы истинные хранители и носители старой веры в Христа».

Рис. 5. Будинок колишньої сільської ради

На початку XX століття селу Борова належало 3200 гектарів землі. В селі налічувалося 500 дворів: 55 куркульських <Тут куркуль у значенні «заможний селянин». – Прим. ред.> і 445 – бідняків і середняків. Робітників було всього 6 чоловік, які працювали на залізниці.

В роки революції 1905–1907 років біднота села виступила проти поміщиків. Та царська влада вислала зачинщиків до Сибіру. Боротьба за перерозподіл землі відбувалася також в період революції 1917 року та громадянської війни. Село було місцем боїв з німецько-австрійськими окупантами та денікінцями. Перші органи радянської влади були створені 1917 року. До 1917 року в селі Борова існувала одна церковно-приходська школа з охопленням учнів до 30 чоловік. До 1934 року в селі працювала початкова школа, з 1934 по 1951 рік – семирічна, аз 1951 року – середня школа.

Рис. 6. Спортивний комплекс «Альпійська долина»

У роки Великої Вітчизняної війни 250 жителів Борової стали її учасниками, 103 чоловіки загинули, орденами і медалями СРСР нагороджені 100 учасників війни. Саме ж село було місцем боїв з загарбниками і практично повністю спалене. Окуповане 24 жовтня 1941 року, звільнене від окупації 16 серпня 1943 року. У січні 1942 року були розстріляні 23 жителі села за сприяння партизанському загону №66. Під час відступу гітлерівці розстріляли 167 чоловік. У Боровій встановлено два пам’ятники воїнам-визволителям.

Після закінчення війни йшла стрімка відбудова і подальший розвиток інфраструктури села. 1956 року були побудовані сільський клуб і медичний пункт, а 1961 – приміщення середньої школи. Після розформування радгоспу «Рассвет» була створена і успішно працює агрофірма «РеВік». Зараз в Боровій є сучасні будинок культури, бібліотека, заклад охорони здоров’я, магазини, спортивний комплекс «Альпійська долина».