УДК 929 (477.54)
ББК 92.0+63.3 (4Укр-4Хар-5)
ВОРОНЬКО ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ (1917–1997)
___________
© Є. В. Полях
(OrcidID: 0000-0002-1958-7601)
Зміївське наукове краєзнавче товариство
Олександр Григорович Воронько народився 18 липня 1917 року в селі Соколів у селянській родині. Пізніше сім’я оселилася в селі Бірочок-1. Отримав неповну середню освіту у Мерефі (закінчив 7 класів) та школу фабрично-заводського учнівства при Харківському паровозобудівному заводі у 1933 році, де залишився працювати токарем. У вільний час Олександр з друзями відвідував авіагурток.
До лав Червоної Армії призваний у серпні 1936 року. У 1939 році закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків і був залишений при школі льотчиком-інструктором. До кінця 1942 року готував для фронту молодих пілотів і неодноразово звертався до командування з проханням відправити його на фронт. У 1943 році закінчив курси штурманів авіаційних полків при військово-повітряній академії.
На фронт капітан О. Г. Воронько прибув уже досвідченим льотчиком і був призначений на посаду заступника командира ескадрильї 63-го гвардійського винищувального авіаційного полку. Бойове хрещення отримав у Курській битві влітку 1943 року. 12 липня у запеклій сутичці з ворожою авіацією в районі міста Мценськ він відкрив особистий рахунок збитих літаків ворога. Але того ж дня його винищувач був підбитий, пілотові довелося вистрибувати із охопленої полум’ям машини на парашуті. Приземлився на нейтральній смузі і дотемна не міг поворухнутися від прицільного вогню гітлерівців. Тільки пізно ввечері свої солдати допомогли йому покинути нейтральну смугу.
Та вже незабаром в одному з повітряних боїв над Орлом О. Г. Воронько збив два ворожих літаки – 19 липня – «мессершміта» в районі Титова, 22 липня – «фокс-вульфа» в районі Золотарьового, а 23 липня ще три німецьких стерв’ятники. У ті дні на грудях відважного авіатора з’явився перший бойовий орден – Червоного Прапора та нове призначення – командир ескадрильї 63-го гвардійського винищувального полку 3-ї гвардійської Брянської Червонопрапорної ордена Суворова винищувальної авіадивізії 3-ї повітряної армії 1-го Прибалтійського фронту.
Чільне місце у біографії Героя займає розвідка. Він залітав до 100 км на територію ворога, знижувався до бриючого польоту, сміливо відбивав атаки німецьких винищувачів, добував винятково цінні дані для наших військ. Із 30-ти розвідпольотів на 1-му Прибалтійському фронті – 18 супроводжувалося нападами на ворога, було знищено 5 паровозів, багато вагонів, взвод ворожої піхоти.
У лютому 1945 року закінчив Липецькі курси удосконалення офіцерського складу. З лютого і до кінця війни – командир ланки Управління 3-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії.
Воював на Брянському, 3-му Білоруському, 1-му Прибалтійському та 1-му Білоруському фронтах. Брав участь у Берлінській операції та звільненні Білорусії та Польщі. Всього за роки війни здійснив 158 (133 за іншими джерелами) бойових вильотів на винищувачах «Ла-5» та «Ла-7», провів 35 повітряних боїв, у яких збив особисто 20 ворожих літаків. Щодо останнього літака, збитого О. Г. Вороньком у Великій Вітчизняній війні, то це 16 квітня 1945 року над Берліном.
Указом Президії Верховної Ради СРСР №7598 від 23 лютого 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», гвардії майорові Вороньку Олександру Григоровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Також нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (31.07.1943, 08.03.1944, 16.10.1957), орденом Олександра Невського (01.08.1944), двома Вітчизняної війни 1-го ступеня (31.08.1943, 11.03.1985), двома орденами Червоної Зірки (19.11.1951, 22.02.1955) і медалями.
Після закінчення війни продовжив війському службу в частинах ВПС СРСР. Командував ескадрильєю у складі Групи радянських окупаційних військ у Німеччині. З 1948 року – в авіаційних частинах ППО СРСР: помічник командира полку, командир полку. У 1952 році закінчив Липецькі вищі офіцерські льотно-тактичні курси ВПС. Був командиром, а згодом – заступником командира полку в Московському окрузі ППО. У 1960 році підполковник О. Г. Воронько вийшов у запас.
Мешкав у Харкові, де й помер 9 лютого 1997 року. Похований на Харківському кладовищі № 2. Ім’я Героя увічнено на Алеї Героїв у місті Чугуєві, барельєф – на Алеї Героїв, що на Зміївщині. Також 19 серпня 2013 року на будинку, де жив О. Г. Воронько (проспект Науки буд. 64), встановлено меморіальну дошку. Багато матеріалів про нашого славного земляка зберігаються у музеї Бойової слави середньої школи №37 міста Вільнюса.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
- Воронько Александр Григорьевич // Герои страны. URL: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=10711
- Воронько Александр Григорьевич // Красные соколы. Советские летчики 1936–1953. URL: http://airaces.narod.ru/all0/voronko.htm
- Воронько Александр Григорьевич // Память народа. URL: https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_kartoteka1502066624
- Воронько Александр Григорьевич // Советские асы. Герои воздушных воин 1936–1953 гг. URL: http://soviet-aces-1936-53.ru/abc/v/voronko.htm
- Воронько Олександр Григорович // Енциклопедія Сучасної України. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=29860
- Герои Советского Союза – уроженцы г. Харькова и области // Generalis. URL: http://general.org.ua/glavnaya-stranitsa/geroi-sovetskogo-soyuza/
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. М.: Воениздат, 1987. Т. 1: Абаев–Любичев. С. 292–293.
- Героїчні сторінки історії: Книга памяті Зміївщини. 3-є, доп. вид. Зміїв, 2010. С. 53.
- Гольдфарб Л. Г., Селіванов В. М., Правовєрова К. Б.Зміїв: Історико-краєзнавчий нарис. Х., 1969. С. 64.
- Дикань А.Герои Харьковщины. Х., 1998 . С. 165–166.
- Мотроновська З. Сокіл з Першотравневого / З. Мотроновська // Вісті Зміївщини. 1997. 8 травня.
- Пам’яті товариша // Вісті Зміївщини. 1997. 15 лютого.
- Фролов П. Комеск // Будівник комунізму. 1989. 5 грудня.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Полях Є. В. Олександр Григорович Воронько (1917–1997) // История Змиевского края. 20.11.2022. URL: https://colovrat.org/publ/8-1-0-508 (дата обращения: 21.11.2024).
Похожие статьи: