История Змиевского края

Представленный краткий реферат даёт описание Муравского шляха в Новое время. На основе источников, а также исследований советских и современных учёных, автор приходит к выводу, что этот путь с одной стороны был наиболее удобным путём сообщения, с другой – представлял наибольшую опасность, поскольку всегда использовался татарами для нападения на Украину и Россию.

Данная работа представляет собой главу из готовящейся к изданию монографии «Естественная история Подонцовья».

Целью настоящей статьи является раскрытие взаимной зависимости и влияния природы (водной её составляющей) и человека, освещение исторических событий в регионе в связи с водными объектами.

Минали роки, десятиріччя, століття. Розширювалися межі розселення людей, зникали вирубані людиною чи знищені пожежею ліси, будувалися і руйнувалися міста. Тільки річки залишалися там, де текли тисячі років тому і не було в людини надійнішого орієнтиру, ніж вони. Ось чому початкові назви річок мільйони разів відбивалися у свідомості поколінь і дійшли до наших днів майже без змін. Всі вони мають однорідний тотожній зміст: першооснова (не назв, а саме слів) «дон», «дніпро», «дністер», «дунай», «волга» і багатьох інших значило одне і теж – вода, річка.

Стаття харківського краєзнавця І. Ю. Саратова присвячена Сіверському Донцю, річці, яку автор вважає головною для міста Харкова.

Притока Сіверського Дінця – річка Мож – одна з найбільших річок нашої області, що протікають поблизу південних меж Харкова. Її довжина – близько 75 кілометрів, а площа водоскиду – 1810 квадратних кілометрів. Це лише на одну десятку менше площі водоскиду Лопані та Харкова, разом взятих. Річка Мож бере початок на водорозділі двох річкових басейнів – Дніпра та Дону. Цим водорозділом проходив Муравський шлях – основна дорога татарських набігів на південні кордони Російської держави у XIV–XVII століттях.