До історії села Шелудьківка

Publ ID: 1622928319-423

УДК 37.037
ББК 74.200.585.4

ДО ІСТОРІЇ СЕЛА ШЕЛУДЬКІВКА

Шелудьківка – досить давнє козацьке поселення, яке було засноване 1685 року. Воно має багату і славну історію та неймовірно цікаві легенди про походження своєї назви. Філарет Гумілевський у своєму «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» (1857) пише, що за розповідями старожилів, у глушині дрімучого бору, недалеко від Дінця, ховаючись від «хижих кримчаків», оселився багатий черкащанин Шелудок (Шелудько). До нього з часом приєдналися інші «черкаси» і року 1685 утворився хутір (слобода) Шелудьківка. За другою версією вважається, що сім'ї чугуївських переселенців Шелудька, Скрипая, Гури і Гузія близько 1647 року поселяються на Мохначанському городищі. Вони починають сперечатися між собою за землю, що змушує Шелудька, Скрипая і Гуру перебратися на лівий берег Сіверського Дінця, де вони засновують свої хутори. Так на карті Слобожанщини з'являються нові поселення, які збереглися до цього часу – Шелудьківка і Скрипаї. А на підтвердження цієї версії є досить велике розповсюдження прізвищ засновників в нашому краї. Цікаві свідчення наводить історик С. А. Плетньова. На сторінках книги «Половці» можна прочитати, що одного з найвідоміших половецьких ханів початку XII ст. Боняка, прозвали «Шолудивим». Дійсно, на території краю з кінця XI до середини XIII ст. кочували половці. Вони здійснювали грабіжницькі напади на русичів, захоплювали землі та споруджували свої святилища з кам’яними статуями – «половецькими бабами». Хан Боняк був найбільш небезпечним, «безбожним та шолудивим». Відомо, що шолудивими називали людей, котрі народилися в «сорочці». «Шолудивість» вважалась тоді ознакою обранця долі, наближеності до таємничих та могутніх сил. Село Шелудьківка розташоване за 18 км від районного та за 45 км від обласного центру на лівому березі річки Сіверський Дінець. Серед перших поселенців було багато вихідців з Ліво- і Правобережної України, особливо після Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. з Польщею під проводом гетьмана Богдана Хмельницького та періоду Руїни. Серед поселенців були також російські селяни-втікачі, які рятувалися від кріпосної неволі, а також старообрядці, які намагалися уникнути релігійних переслідувань. Часті набіги татарів змушували людей вести напіввійськовий спосіб існування, облаштовувати не просто звичайні села, а козацькі укріплення. І ось, 1685 року один із козаків по імені Шелудок (Шелудько), рятуючись від чергового набігу татар, спорудив своє житло у лісистій місцевості на березі озера, в трьох верстах від Дінця. З часом до нього почали приєднуватися й інші люди. Так виник хутір Ново-Андріївка, який пізніше став називатися Шелудьківкою.

У зв’язку з створенням на початку XVIII ст. Ізюмської захисної лінії та послабленням татарських набігів, слобода була перенесена ближче до орних угідь на територію, яку воно займає й зараз. Це переселення відбувалося в 1720–1730 рр., що призвело до розширення його меж і зростання кількості населення та внесення слободи до Андріївського округу. 1726 року жителі Шелудьківської слободи разом з козаками інших поселень виступили проти поміщика Шереметьєва, який захопив частину козацьких земель. Цей виступ було придушено зброєю військ царського уряду. 1732 року в Шелудьківці проведено перепис населення в якому згадується, що в селі проживали 53 козаки, які здійснювали його охорону; 352 підпомічники, які працювали на полях, і 22 працівника, які працювали за наймом. Саме тут місцевий багатій Коряк на свої гроші збудував церкву, а його син став у ній священиком. Поміщик Любицький подарував церкві ікону Святого Миколи Угодника. За переписом 1750 р. в селі проживало 1008 осіб, з них 518 чоловічої статі та 490 жіночої.

У грудні 1765 року від імені цариці Катерини II жителям Шелудьківки було зачитано, що вони з козацького стану переводяться у військові обивателі і обкладаються подушним податком по 95 коп. з особи для утримання нових гусарських полків. Колишні козаки стали «казенними» селянами. 1767 року у Шелудьківці було 9 винокурних котлів, частина жителів займається ремеслом, млинарством, бондарством, вичинкою шкіри. 1799 року чисельність населення зросла до 2317 чоловік. На початку XIX ст. багато навколишніх сіл були закріпачені, однак Шелудьківка залишалася вільною від російського поміщика. У 1817–1857 роках царський уряд включив Шелудьківку до складу Чугуївського округу військових поселень, якими опікувався відомий своєю жорстокістю, наближений до царя граф Олексій Аракчеєв. Саме він був і винуватцем перейменування села. Адже з його «легкої руки» 1825 року с. Шелудьківка Зміївського повіту стало Ново- Андріївкою. Ця назва надавалася селу за найменуванням кавалерійського полку, котрий тут був «на постої». Були побудовані військові казарми, конюшні, склади, а в центрі села стояв плац, де проводилися військові стройові заняття, огляди та паради. Усе життя села регламентувалося суворим військовим режимом. Мешканці не мали права залишати село, будувати хати чи господарські будівлі, навіть одружуватися без дозволу властей.

Школа в селі на той час вже була. Хоча дітей, як правило, навчалося мало, з малих років вони були змушені важко працювати. У 1886–1887 рр. у школі навчалися 90 дітей (87 хлопчиків і 3 дівчинки). Цікаво, що протягом деякого часу існували відразу дві школи: церковно-приходська і земська, побудована 1910 року.

У 1891 року виходить імператорський указ, де зазначено, що населені пункти Харківської губернії «впредь именовать в официальних бумагах стародавними названиями». Так чужерідна назва зникає назавжди, а село повертає свою історичну назву – Шелудьківка.

Рис. 1. Церква Святого Миколи, перебудована зі спортивного залу школи. Фото 2006 року

У 1905–1907 рр. до революційних заворушень в селі справа не дійшла, що можна пояснити порівняно високим рівнем життя. У цей час в селі була церква, школа, лікарня, волость, 7 магазинів (з них 2 – хлібних); селянам належали 730 волів, 150 корів, 189 коней, 1709 овець, 865 свиней. Столипінська аграрна реформа 1906 р. сприяла зростанню продуктивності сільського господарства.

Важким випробуванням для жителів села стала Перша світова війна. Чоловіче населення Шелудьківки було мобілізовано до царської армії, багато з них не повернулися з фронту. Селяни з великим піднесенням і вірою в покращенім життя прийняли звістку про Лютневу революцію і повалення монархії. Нова адміністрація діяла згідно директив та розпоряджень Радянської влади, але проіснувала вона недовго, з січня по квітень 1918 р. А вже 20 червня 1919 року в Шелудьківку входять білогвардійські частини армії генерала Денікіна. їх влада в селі діяла до грудня, до наступу більшовицьких частин, після чого відновилася радянська влада. Після завершення громадянської війни життя в селі змінилося: відкрилася хата-читальня, волосний театральний гурток, а 1921 року – приймальний спокій (стаціонарна лікарня) на 5 місць і лабораторія при ньому, інфекційний барак на 20 місць. У період НЕПу відкрилося кілька виробничих артілей. 1925 року було організовано машино-тракторне товариство, 1927 року – молочне і земельне. У 1929–1933 рр. була проведена колективізація. Це була одна з найбільш трагічних сторінок в житті села. На початку 1933 року утворилися три колгоспи. У 1932–1933 рр. село переживає тяжку сторінку історії – голод.

Стара будівля школи

Рис. 2. Стара будівля школи. (Фото з сайту «Історія – вчитель життя»)

Після звільнення села від загарбників часів Великої Вітчизняної війни жителі приступили до його відродження. Важкий це був період: все було окупантами розорене і пограбоване, основною тягловою силою були корови, а основними працівниками – жінки і підлітки. Але вони винесли на своїх плечах весь тягар перших років відбудови ,поставивши колгоспи на ноги. В 1946–1947 рр. село зазнало голоду. В 1949 році три колгоспи с. Шелудьківки: імені Т.Г.Шевченка , імені 8 Березня та «Червоний партизан» об'єдналися в одне велике господарство імені І. В. Мічуріна. Економіка укрупненого господарства починає зростати. Так, якщо в 1950-му році чистий прибуток господарства становила 53 700 крб., то вже в 1962-му вони досягли 471 108 крб. (в нових цінах). Однією з найголовніших галузей колгоспного виробництва було тваринництво, яке спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби і свиней. Своїм зростанням господарство багато в чому зобов'язане колишньому тоді голові колгоспу Ф. М. Чудному, який керував ним з 1950 по 1963 рік.

Рис. 3. Пам'ятник воїну-визволителю. Фото Дмитра Храмова

У 60-і роки на території Шелудьківки діяли: середня школа, дитячий садок, ветеринарна лікарня, аптека, пять магазинів, одна точка громадського харчування («чайна»), поштове відділення, олійниця і молочарня. У 1963 році до станції Занки була прокладена асфальто-бетонна дорога, відкрито автобусне сполучення зі станцією Занки, Змієвом і Харковом. У селі в цей час проживають 3507 чоловік (1520 чоловіків і 1987 жінок).

1974 року відзначився відкриттям нового приміщення Будинку культури, 1987 – дошкільного закладу; 1989 – нової школи (з 2004 – ліцей), в якій у 1991 році була створена «Світлиця» з народознавства. Згодом цікавих історичних матеріалів назбиралось на справжній шкільний музей і у 2011 році «Світлиця» була реорганізована в етнографічний музей імені Героя Радянського Союзу Ю. Є. Кравцова. 2012 року на честь героїчного земляка була відкрита меморіальна дошка. 4 жовтня 2013 року завдяки клопотанням та зусиллями батьківського комітету, педагогічного колективу та сільської ради рішенням Зміївської районної ради Шелудьківському ліцею було присвоєно ім’я Героя

Радянського Союзу Кравцова Юхима Єгоровича. Ця подія спонукала до створення шкільного історичного музею, який зараз має 8 експозиційних розділів та стендів. 10 грудня 2015 року музей отримав свідоцтво та уніфікований паспорт.