УДК 37.035 (477.54)
ББК 74.200.585.4 (4Укр-4Хар-2)
ЛЕГЕНДА ПРО ВИНИКНЕННЯ СЕЛА МИРГОРОДИ
Село Миргороди знаходиться на лівому березі річки Мож. Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Тимченки, нижче за течією на відстані 2 км – село Реп'яхівка, на протилежному березі – село Соколове. Русло річки звивисте, утворює багато заболочених озер. У селі є залізнична станція «Платформа 16 км». До села примикає великий лісовий масив – ліс Малий Бір (сосна).
Існує така легенда про виникнення назви села. Гриміла Полтавська битва. Петро І спостерігав за битвою. У підзорну трубу він помітив одного козака, який хвацько рубався з шведськими рейтарами. Миргородський полк, як і більшість українського козацтва, воював за імперію. Підкликавши ад’ютанта, наказав привести вояку, якщо той уціліє після бою. Тільки-но рейтари повернули назад, ад’ютант підскакав до молодого козака.
– Тебя его Величество на свои светлые очи кличет!
Козак перелякався. Шаблюкою махати – діло звичне, а тут сам цар! Не інакше як у Сибір зашле... Під’їхавши до імператорського почту, козак зіскочив з коня і повалився Петру в ноги.
– Чей будешь, рубака? – запитав імператор.
Хлопець з переляку тільки й міг белькотіти.
– Козак... Миргород... Полк... Помилуй батьку! – заволав він.
Імператор, повернувшись до ад’ютанта, наказав:
– Пиши моє повеление. За мужество и отвагу в баталии жаловать казака Миргорода землёю, лесом и сеножатями!
Та й поскакав у своїх імператорських справах. Козак отямився, зрозумів, що все сталося не так, як він боявся, а зовсім навпаки і почав говорити ад’ютанту, що зовуть його зовсім не Миргород, то полк у них такий, Миргородський, а його прізвисько геть інше. Та розфранчений офіцер і слухати не хотів.
– Ты пойми, дубина, сам император приказал. Как я ему доложу?
Так став козак Миргородом. Нарізали йому заболоченої землі біля лісу на річці Мож, що в Дикому Полі. Покликав він родичів, збудував там хати та й стали орати землю, час од часу одбиваючись від татар. Рідко, правда бо хутір був далеко від степів, від Муравського шляху, серед лісів та боліт. Отак і виникло село Миргороди. Поселялись у ньому й інші пани, мало їх тепер знають, хіба що останнього Литовку. Може, через його колодязь, який іще й досі називають Литовчиною криницею. А козака Миргорода пам’ятають. У селі на сто дворів, дуже багато сімей носять прізвище Миргород. Кажуть, перед Першою світовою війною в Миргородах жили тільки дві родини Глибянських, а решта були Миргородами. Та й зараз за прізвищем відрізняють тільки відставного полковника Миргорода. У всіх місцевих є прізвиська, що передаються від батька до сина. Тут є Гуран, Матяш, їжак, Яшик... Але всі вони – Миргороди.
Примітка від редактора. Згідно Вікіпедії, село Миргороди засноване 1689 року, в той час як Полтавська битва відбулася 1709 року.
Посилання на цю статтю:
Легенда про виникнення села Миргороди // История Змиевского края. Змиев. 16.07.2021. URL: https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-440
Джерело:
Краєзнавчі шляхи Слобожанщини: Збірник інформаційно-методичних матеріалів. Х. 2019. Вип. ХІІ. С. 41.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Легенда про виникнення села Миргороди // История Змиевского края. 16.07.2021. URL: https://colovrat.org/publ/1-1-0-440 (дата обращения: 21.11.2024).
Похожие статьи: