Історія села Бірки

Історія села Бірки

Publ ID: 1624532682-435

УДК 37.037
ББК 74.200.585.4

ІСТОРІЯ СЕЛА БІРКИ

Рухаючись із Змієва у напрямку Харкова, можна відвідати село Бірки. Історія села сягає своїм коріння 1659 року, коли з’являється запис Зміївського воєводи Бунакова про його існування. Тут була розташована Костянтино-Оленівська церква, яку 1711 року спалили татари. Згодом слобода Бірки перейшла в подарунок Юрію Прокоповичу Куликовському. 1719 року село грабувалося запорожцями.

Рис. 1. Бірки на топографічній карті (з сайту «Откуда родом»)

Історична довідка
(«Историко-статистическое описание Харьковской епархии Філарета»)

Первое при ручье Косом, впадающем в Джгун, второе при Джгуне. Гуляй-поле в 7 верстах от Водолаги – Григория Ерофеевича, принадлежало также Донцу и было укрепленным местечком, при Перекопском вале.

Указом от 13 октября 1713 года предписано было Харьковскому наказному полковнику и судье Семену Афанасьевичу Квитке «починить городки: Тарановку, Гуляй-поле и опустошенный вал». (Арх. Губ. Прав №80). От 5 марта 1728 г. полковник Григорий Квитка в донесении фельдмаршалу Голицыну писал о казаках Харьковского полка: «ныне идут 250 (в крепость Св. Креста) до Царицына под команду Беклемишева 60, до Бахмута ходят по 40, на пасах в городках Гуляй-поле и Бишкине 25, у Орели 30, посылаются с переменой до Изюма для охранения Будар и Бударных припасов 10, при Драгунской почте в 65 местах по 15 человек, по письму Генерала Фон-Вейсбаха в Харьков по баштанам для внезапного нападения и по ведомостям из Крымской стороны 30 стоят с переменою; да в низовом походе обретался уже три года, которым в домы возвратиться отнюдь не надеюсь. На будующую весну в компамент и выслать будет некого под Рокитную». Гуляй-поле перешло к Квитке от Федора Донца.

В делах 1717 и 1719 г. упоминается Гуляй-польский «священник О. Петр».

В 1732 году Харьковский полковник Григорий Квитка писал, что состоящий в его имении в с. Гуляй-поле храм Св. Георгия весьма обветшал, он, желая построить новый храм, приготовил лес и просил разрешения на построение нового храма. По этим известиям первый храм Св. Гноргия в Гуляй-поле построен около 1681 года и это оправдывается временем продолжения Перекопской охранной линии. Нынешний храм построен в 1776 году, но беден во всем.

По отписке Змиевского воеводы Бунакова 1659 г. уже видим «город Борки», населенный черкасами, и здесь-же видим, что в этом году некоторые из черкасов его разбежались, по милости Виговского. В 1711 г. храм Константина и Елены в Борках был сожжен татарами. В царской грамате 1727 г. сказано: «1713 г. янв. 9 Харьковская полковая старшина и все знатное и посполитое товарищество всем полком заняли у Полковника Прокофия Куликовского на полковые свои нужды 200 рублей, и за те деньги, с доброй своей воли, определили ему, Полковнику Куликовскому, про обиход на Полковничей двор в маетность за р. Можею на Крымской стороне на вершине р. Джгуна сельцо Борки, кое было поселил без указу собою Иван Захаревский на полковой земле, и отмежевано Харьковскому олку в 1712 г. Валуйским комендантом Мякининым с принадлежащими угодьи во владение». Царской граматой это имение пожаловано Юрию Прокофьевичу Куликовскому.

По смерти полковника Куликовского полковая старшина хотела было взять Борки в свое ведение и распоряжение, но 30 августа 1716 г. из Воронежской канцелярии, а 22 февраля 1717 г. Апраксин предписали оставить Борки во владении вдовы полковника. Архив Харьковского губернского правления №82, 84. Затем начался спор о Борках у Юрия Куликовского с братьями его Матвеем и Евстафием, но царского слова нельзя было переменить, Борки даны Юрию и его потомству.

Куликовский построил храм в прежнее имя, во имя царей Константина и Елены. В 1823 году освящен каменный храм Преображения Господня. Строителем его был Василий Дмитриевич Куликовский.

С 1711 и до 1721 г. жители Гуляй-поля и Борок очень часто были тревожими татарами и запорожцами. Особенно много терпели Гуляйпольцы. Например, в 1716 году ограблен был пасечник на 60 руб., в 1717 г. ограблены трое на 47 руб., в 1718 г. обобрано было до 8 человек. В 1719 г. двое из гуляйпольцев были убиты на перестрелке с запорожцами, и у некоторых других те угнали лошадей. В 1721 году Софья Куликовская в своей просьбе писала: «в прошлых годах в сельце наше Борки, в набеге неприятельских Крымских орд, церковь на имя Ц. Константина и матери его Елены от Татар спасена, и людей согнали и в полон побрали; а ныне малое число собралось в том сельце и церковь построена, а священника нет». Это опустошение Борок относилось, без сомнения к 1711 г.

В 1719 г. запорожцы, напав на Борки, убили Константина Куликовского и 6 драгунов, бывших в его распоряжении, ограбили домашнее имущество и увели до 45 лошадей дорогой цены. В следующем году они вновь обобрали борковцев на дороге. Брат убитого Константина, сын бывшего полковника Прокопия Куликовского, жаловался царю на злодейства запорожцев. Дело передано было Петру Измайлову, заведывавшему Комисиею мирных переговоров Росии с Турциею. Куликовский получил награждение за лошадей, хотя и не вполне достаточное, но другие или ничего не получили, или вознаграждены очень мало.

Метрики Гуляйпольского прихода начинаются с 1722 года, Борковского с 1727 г. От холеры умерло в Гуляйпольском приходе в 1847 году 13 человек, в 1848 году 25 человек.

Рис. 2. Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Фото В. Петровича 2013 року

На початку ХХ століття Бірки були подаровані адміралу Лащинському за взяття Порт-Артура та поміщику Воскресенському. З покоління в покоління старожилами села передається пам’ять про даного поміщика з великою пошаною. Ліс навколо Бірок і до теперішнього часу носить назву Панський, бо тут колись був маєток Лащинського. Після революцій 1917 року та громадянської війни радянська влада передала землю селянам і на цих землях було засновано артіль «Вольний пахарь». Інші села, що примикають до базового села Бірки, діставали свої назви від власників, які отримували дані території в подарунок за різні заслуги перед царською державою. Як правило, ними були генерали військової служби. Так виникли села Федорівка, Кисле, Кирюхи, Джгун, Кукулівка, Гужвинське, Погоріле, Кравцове. Залізничні Бірки.

Сучасна історія села Бірки починається з кінця 20-х років XX століття. 11 квітня 1927 на землях артілі було засновано розплідник племінної птиці кооперативного птахівництва Всеукраїнського товариства по збуту та експорту продукції птахівництва Утківської сільради Харківської області. На той час розплідник мав 154 га землі і 10 тис. голів птиці. З 26 жовтня 1929 розплідник стає Державним підприємством – птахівничою промисловою фермою і головним господарством по забезпеченню племінною птицею господарств України. У травні 1930 року розпочалося широке капітальне будівництво господарства. У жовтні 1934 року господарство було перейменовано в птахівниче радянське господарство (радгосп) «Бірки» ім. Любченка Українського птахівничого тресту і стає племрадгоспом. Воно стає передовим господарством по виробництву племродукції птахівництва і завойовує пошану на тільки на території України, а й за її межами. 1936 року радгосп «Бірки» було нагороджено дипломом першого ступеню і висунуто кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. В період з 1929 по 1938 роки на центральній вулиці будуються гуртожитки, дитячі ясла, контора радгоспу, майстерня, їдальня, електростанція, корівник та молочарка. 1938 року із Кам’янця-Подільського до Борок була переведена українська дослідна станція птахівництва і радгосп «Бірки» стає її експериментальною базою. З червня 1940 племрадгосп «Бірки» перейменовується в дослідну селекційну племінну базу «Бірки» УНДСШ, яка згодом виросла в Інститут птахівництва УААН. Птиця, виведена вченими інституту, мала високий генетичний потенціал і вважалася кращою у порівнянні з іншими вітчизняними породами по продуктивності і несприйнятливості до основних інфекційних хворіб.

Рис. 3. Станція «Бірки» (Залізничні Бірки). Фото Антона Чехова 2008 року (сайт «Домофото»)

Мирну працю людей перервала війна. У роки Великої Вітчизняної війни територією району декілька разів проходила лінія фронту і радянські війська вели тяжкі бої. Почалася евакуація майна радгоспу до Саратовської області. Героїчна праця робітників і керівників радгоспу дала змогу зберегти племінну птицю і інше майно господарства, та навіть допомагати іншим. Так, у роки війни господарство евакуювалося, але це не призвело до занепаду. Радгосп підтримував досить пристойний рівень економіки.

Рис. 4. Меморіал на братському похованні

Після повернення на рідну землю 1945 року працівники розробили дуже вдалий план відновлення господарства. Завдяки цьому вже через два роки рівень економіки був вищим за довоєнний. Під час війни 1941–1945 рр. більшість будівель с. Бірки були зруйновані або пошкоджені, але у післявоєнний період за короткий час були відбудовані. Було побудовано головний і лабораторний корпус інституту, дорогу з твердим покриттям, ряд торговельних приміщень, будинок культури, школу, майстерню, гараж, житлові будинки, виробничі приміщення. В серпні 1966 року на базі ІПУААН проводився 13-й Всесвітній конгрес з птахівництва, в якому брали участь спеціалісти 58 країн, досягнення в цій галузі були показані учасникам конгресу на прикладі дослідного господарства «Бірки». На той час в інституті трудилося 220 працівників, в тому числі 3 доктори та 53 кандидати наук. Село показували як приклад, тут набиралися досвіду працівники інших господарств. Досвід, набутий у господарстві, щороку примножувався, а традиції продовжуються вже новим поколінням працівників.

Зараз на території села Бірки діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад, дільнича лікарня, бібліотека, підприємства торгівлі, громадського харчування, служби побуту.

Гордістю села були і є: Сахацький Микола Іванович, академік УААН, та Лук’янова Віра Дмитрівна – колишні директори ІПУААН; Кірюха Віктор Михайлович – військовий перекладач, аташе в Японії; Сидора Віра Федорівна – Герой Соціалістичної праці; Лобас Олена Василівна – пташниця, кавалер орденів Жовтневої Революції і «Знаку Пошани»; Шевченко Софія Михайлівна – неодноразова учасниця ВДНГ у Москві; Дяконов Петро Іванович – винахідник, почесний механізатор-раціоналізатор.